УДИВИТЕЛЬНАЯ ЯПОНИЯ

Наш Год Японии подошел к концу, и, конечно, далеко не все об этой замечательной и загадочной стране мы успели рассказать. Надеемся ваше знакомство с Страной восходящего солнца перерастет в искренний, продолжительный интерес к этой поистине удивительной стране, и вы будете и в дальнейшем открывать все новые и новые грани страны под названием ЯПОНИЯ. Аригато!

Звуки музики

У передостанню суботу минаючого року бібліотека зібрала в своїх стінах людей поважного віку і просто небайдужих, в рамках проекту "Навчання на пенсії". Нехай вас не лякає слово "навчання" - адже "уроки" ці, по суті, спілкування в колі зацікавлених на ті теми, які цікаві людям найбільше. Першим "уроком" став урок музики.

Завжди приємно зануритися у власну молодість, згадати забуті мелодії, та й просто насолодитися приємною музикою. Крім того, музика, як відомо - універсальна мова спілкування, а саме це - спілкування - основна мета проекту.
Адже не секрет, що багатьом з тих, хто переступив поріг "срібного віку", так не вистачає часом можливості просто поговорити, згадати минуле, поділитися життєвим досвідом. Діти, онуки, захоплені ритмом повсякденного життя, не приділяють належної уваги старшим членам сім'ї, а деякі з пенсіонерів, в силу різних обставин, не мають змоги спілкуватися з близькими людьми.

Формат цих зустрічей, як і їх тематика, будуть визначатися самими учасниками. Незмінним буде залишатися лише одне: бажання рухатися далі в прагненні дізнатися щось нове і корисне, поділитися з набутими знаннями з оточуючими, жива зацікавленість в спілкування. У що ж все виллється в підсумку: клуб за інтересами, кіно-посиденьки, школу життєвого досвіду або будь-що інше - приходьте, і неодмінно дізнаєтеся це!

ЗНАТОКАМ - ЯПОНОВЕДАМ ;)

Ответить на все вопросы этой викторины под силу только настоящему знатоку Японии. Но, если вы следили за нашими публикациями в Японии в течение года, то это не составит для вас труда. Итак, поехали... :)

Программа "Обучение на пенсии"

«Обучение на пенсии»
Скажете, скучно?

Куда мне в моём возрасте учиться?

Нет, скажем мы ☺ 
Учиться никогда не поздно.

 А узнавать новое для себя в неформальной, доброжелательной обстановке  -

это весело и полезно.

И для начала… Эстрада 60-х годов ХХ века.

Поговорить, послушать – ждём в библиотеке!!!

23 декабря в 15.00

Дополнительную информацию Вы можете получить по тел. 3-21-31, или в библиотеке по адресу: ул. Т.Г. Шевченко 1/1

СОНЦЕ СВІТИТЬ ВСІМ

      15 грудня у приміщенні міської бібліотеки відбулося чергове, третє за рахунком, засідання  ініціативної групи проекту "Сонце світить всім".
      Головна мета проекту - зґуртування громади навколо вирішення соціальних проблем міста та створення постійно діючої сталої платформи для взаємодії між різними групами населення. 

       Реалізація цього проекту стала можливою за допомоги Міжнародної организації з міграції (МОМ).  МОМ, за фінансової підтримки Уряду Федеративної Республіки Німеччина, що діє через Німецький Банк Розвитку KfW, провела набір учасників на новий проект, що має на меті покращити можливості для самозабезпечення та самозайнятості внутрішньо переміщених осіб та мешканців регіонів, які зазнали наслідків конфлікту. Водночас, проект зміцнить соціально-економічну стабільність і добробут приймаючих громад в Україні. Завдяки грантам на самозайнятість та мікропідприємництво, проект надасть змогу вимушеним переселенцям та членам приймаючих громад розпочати новий або розширити наявний бізнес. Загалом для участі в цьому проекті було відібрано 15 міст з різних регіонів України.
   
 Приємно, що наше місто визнано гідним брати участь в цій програмі. Головними критеріями при визначення міст були взаємодія влади і суспільства, а також цікавий, і разом з цим реалістичний план заходів, спрямованих на рішення спільних питань.
      Об'єднання громади під гаслом "Сонце світить всім" - це рівні права та можливості для кожного члена громади, покращення якості життя в громаді, шляхом об'єднання та зґуртування людей, залучення широкого кола представників громади до спільних заходів заради гармонійного співіснування, можливості інтеграції та адаптації внутрішньо переміщенних осіб в громаду.

       Загалом у зустрічі прийняли участь 18 чоловік: представники МОМ, представники ЮМР, працівники ДЦ "Острів надії", волонтери НУО. Коло питань, які обговорювалися на зустрічі, було досить широке: від толерантного клімату нашого міста до психологічної допомоги волонтерам.

Останнє питання, до речі, є досить актуальним: адже волонтери, надаючи допомогу людям, що опинилися в складних життєвих обставинах, з більш уразливих груп населення, пропускають усі їх проблеми через себе, а це дуже складне психологічне навантаження. Також серед багатьох питань було створення та функціонування "Скриньки добрих справ" - обмін інформацією членів громади про можливі потреби та можливості задоволення цих потреб.
   
 Проект "Сонце світить всім" перетинається з багатьма бібліотечними напрямками, що, разом з в цілому соціальною спрямованістю, дає основу для тісної і плідної співпраці в інтересах всієї громади.

       

КАЗКОВІ ГЕРОЇ ЗУСТРІЧАЮТЬ ДРУЗІВ

      Це вже стало доброю традицією: напередодні новорічних свят працівникі дитячого відділу міської бібліотеки запрошують до себе наймолодших читачів. Для переважної більшості це - перше знайомство з бібліотекою.

      Цього разу гостями бібліотеки стали першачкі з УВК №2. Для учнів трьох перших класів бібліотекарі підготували справжнє книжкове свято. Знайко та Азбука провели невеличку екскурсію бібліотекою та перевірили, чи вміють їх маленькі гості правильно поводитися з книгою. Також діти із радістю відповідали на загадки, що показало їх добру обізнаність з казковими героями.
      Для наших маленьких читачів знайомство з книгою лише починається - адже вони тільки вчаться читати та писати. Але був на нашому святі "герой", який впевнений, що вміння читати та писати зовсім не обов'язкове, можно чудово прожити і без нього. Болотна Кікімора - саме  так звали цю неосвідчену особу - ледь не залишилася без друга, і саме через свою безграмотність. Черга кумедних непорозумінь довела казковій бабусі, що бути грамотним, читати та писати корисно у будь-якому віці.
      У закінчені діти, на згадку про своє відвідування бібліотеки, отримали пам'ятку читача та закладинку для книги.
       Попереду зимові канікули, у малечі з'явиться багато вільного часу, тож сподіваємось, що відтепер вони знатимуть, де само можна цей час витратити не тільки з приємністю, али з користю. Чекамо вас у бібліотеці!

Україна–НАТО. Складна історія відносин

Україна є єдиною країною-партнером НАТО, що бере участь у всіх основних поточних миротворчих місіях під її проводом. Українські миротворці були задіяні у виконанні завдань у складі Міжнародних сил безпеки в Косово, Тренувальної місії НАТО в Іраку, Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ). Україна є учасницею антитерористичної операції НАТО «Активні зусилля».

Партнерство заради миру. Початок

Історія співпраці з НАТО почалась у лютому 1992 року. У Київ прибув генсек Альянсу Манфред Вернер та запросив Україну до участі в РПАС (Рада північноатлантичної співпраці). Це інститут, який створили після закінчення "холодної війни" для співпраці з країнами, які не є членами блоку, але з якими є зацікавленість у співпраці. Зараз цей інститут називається Рада євроатлантичного партнерства.

Синхронно з іншими членами СНД Україна приєдналася до РПАС у березні 1992 року. Проте офіційним стартом наших відносин з НАТО вважають 1994 рік, в якому Україна приєдналася до програми військової співпраці "Партнерство заради миру". Вона була спеціально створена для взаємодії з країнами пост-радянського простору та деякими країнами Європи, які не є членами Альянсу.

Першою практичною взаємодією України та НАТО вважають допомогу, яку Альянс надав для усунення наслідків жахливої аварії, яка сталася влітку 1995 року на Діканевських водоочисних спорудах Харкова. Місто місяць жило без води, почали говорити про небезпеку спалаху холери. Натівці надіслали тоді унікальний насос для відкачування брудних стічних вод.

У 1997 році відкрилася місія України при НАТО, її очолив перший міністр оборони пост-радянської України Костянтин Морозов. Того ж таки року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО в Україні.

Опитування, проведене в травні 1997 року, показало, що вступ до блоку підтримує 37%, проти 28% та ще 34% не визначились.

Багатовекторність Кучми

За часів президентства Леоніда Даниловича співпраця з НАТО переживала різні моменти. Україна підтримувала миротворчі операції НАТО в колишній Югославії, зокрема в Косово, а пізніше в Іраку. З іншого, Росія намагалася завадити зближенню Києва з Альянсом. Хоча одночасно сама РФ активно співпрацювала з ним.

Поміж інших інструментів тиску був російський Чорноморський флот у Криму. Адже якби теоретично Україна вже тоді приєдналась до блоку, росіянам довелось би забиратися з Севастополя.

Втім у першій половині двотисячних Кучма почав поволі наближати Україну в бік НАТО: з'явилися щорічні плани співпраці, було схвалено План дій Україна - НАТО. Євроатлантична інтеграція, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, була вписана до Воєнної доктрини України.

Проте процес різко загальмувався у 2004 році. Після саміту в Стамбулі, де Кучмі натякнули, що без демократичних виборів про вступ до Альянсу можна й не мріяти, він викреслив слова про НАТО з Воєнної доктрини. Проте, скоро процес інтеграції до блоку отримав новий імпульс.

Ющенківського надії і невдача в Бухаресті

За часів Віктора Ющенка намір вступити до НАТО став офіційним бажанням держави Україна. Проте, вчорашні можновладці чинили відчайдушний спротив. Медведчук та його партія СДПУ(о) вирішили ініціювати референдум, на якому громадян запитали б, куди вони хочуть - в НАТО і ЄС чи в Єдиний економічний простір з Росією. Есдеки активно розкачували цю тему кілька років.

Паралельно істерична Наталя Вітренко зі своїми прогресивними соціалістами влаштовували по всій країні вистави з лейтмотивом "не дамо натівському чоботу топтати українську землю". Одна з акцій із блокуванням доріг відбулася, до речі, в Криму, де проводились навчання "Сі Бріз-2007".

Ця щедро спонсорована Росією пропаганда давала результат. Опитування 2007 року Фонду "Демократичні ініціативи" показало: вступ до НАТО підтримує 19,2%, проти 55%.

Втім, Ющенко своєї мети не полишав. Проте, саміт в Бухаресті 2008 року закінчився для України невдало. Планувалося, що там ми та Грузія отримаємо План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), що мало б стати початком процедури вступу до Альянсу. Цьому мала сприяти війна Росії проти Грузії. Проте, ПДЧ нам так і не дали. Лише пообіцяли, що "двері відкриті".

Сайт Wikileaks згодом опублікував секретні документи дипломатичної переписки США, з яких випливало, що надання Україні та Грузії ПДЧ блокували Німеччина та Франція, які не бажали "заганяти в глухий кут Росію".

Блокада Януковича

За часів Віктора Януковича, який з подачі Кремля взяв курс на позаблоковий статус, почався зворотній процес - віддалення від НАТО та зближення з Росією. У 2010 році Віктор Янукович своїм рішенням ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Того ж таки року він підписав сумнозвісні Харківські угоди, підтвердивши, що вступу до НАТО не бажає, бо його влаштовує перебування в Україні російської військової бази. За тими угодами він дозволив Російському флоту залишатися в Криму до 2042 року (а фактично скільки завгодно) в обмін на зниження ціни на газ.

Нове зближення

Після Майдану, анексії Криму, окупації частини Донбасу українці різко поміняли своє ставлення до Альянсу. Якби ми 2008 року в Бухаресті отримали ПДЧ, можливо, вже були б у НАТО або принаймні за крок до вступу і Росія не наважилася б напасти. Цілком логічно, що тепер більше українців стали вважати військово-політичний блок можливою гарантією безпеки.

Цифра 54% підтримки, яку назвав Порошенко, правдива, хоча заради справедливості, слід зазначити, що вона стосується початку війни. Ці дані озвучував Центр Разумкова влітку 2014 року, саме ж опитування проводилось з кінця травня до початку червня 2014 року.

Нині цифри підтримки членства в НАТО нижчі - на рівні 39-42%. Проте, це все одно набагато вище, ніж було в попередні роки.

Динаміка настроїв українців щодо вступу в НАТО. Дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС)


За час війни відбулося вже два саміти НАТО - в Кардіффі та Варшаві. На уельському саміті було засновано п'ять трастових фондів, через які альянс допомагає українським військовим. У Варшаві допомогу розширили. Проте слід тверезо усвідомлювати, що про вступ до Альянсу з Києвом поки що навіть не заговорюють. Це питання на порядку денному не стоїть і коли мова йде про референдум, слід розуміти, що це перспектива на майбутнє.

джерело

6 ГРУДНЯ - ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Главные загадки происхождения СПИДа

 СПИД, который раньше называли «чумой XX века», остается одной из самых опасных и малоизученных болезней и в веке XXI. То есть изучают его много, но достоверных фактов об этом заболевании все еще недостаточно. Одной из самых таинственных тем является собственно происхождение недуга.

Одни исследователи предполагают, что люди получили ВИЧ «в подарок» от братьев наших меньших, шимпанзе. Другие считают, что заболевание было искусственно создано в секретных лабораториях, а третьи и вовсе отрицают существование СПИДа. Вот несколько самых популярных теорий происхождения этого заболевания.

 Ошибки на пути развития медицины 

Считается, что СПИД впервые был обнаружен в 1981 году в Центрах по профилактике и контролю болезней (США). Тогда было обследовано около 30-ти мужчин со схожими симптомами. Все, как один, были гомосексуалистами, из-за чего новую болезнь вскоре окрестили «гей-связанным иммунодефицитом». Через пару лет новое заболевание было диагностировано и в Европе. Заболевшими оказались не только мужчины-гомосексуалисты, но и женщины, а также пожилые люди, давно забывшие об активной половой жизни. Это дало толчок для дальнейшего изучения заболевания и выделения ретро-вируса ВИЧ, который передается через кровь, а не только через сексуальные контакты. Одновременно с пристальным изучением неизвестно откуда взявшейся болезни с катастрофической скоростью стало расти и число инфицированных ею. Тогда-то медики и стали задумываться о том, откуда она вообще могла взяться.

 Обезьяны – носители ВИЧ 

Все последующие годы ученые тщательно искали источники заражения. Было обнаружено, что ретро-вирус, аналогичный человеческому ВИЧ, есть у некоторых горилл и шимпанзе Западной Африки. Предположительно, впервые передача вируса произошла еще в 1926-1930 годах. Первые смерти от СПИДа были зафиксированы позднее, в 60-х годах XX века. То, что африканские жители могли как-тот контактировать с обезьянами, было понятно. А вот откуда этот вирус оказался в крови европейцев и американцев, многие из которых и в зоопарках-то редко бывали, долгое время оставалось загадкой. Ситуация прояснилась, когда была обнаружена связь между распространением ВИЧ и популярными в начале XX века опытами по пересадке желез обезьян людям. Ряд ученых (среди них и французский хирург с российскими корнями Воронов С. А.) в 20-30-х годах практиковали операции по пересадке тестикул и щитовидной железы шимпанзе людям. Подобные эксперименты были очень популярны в то время. Целью они имели как общее омоложение организма, так и восстановление половой функции у мужчин, страдающих импотенцией. Эти опыты и могли стать причиной распространения СПИДа в развитых странах. 

СПИД – искусственно созданное биологическое оружие

 По другой теории ВИЧ был создан искусственно с целью уничтожения значительного количества населения Земли. Поводом для такого мнения стал тот факт, что человеческий ретро-вирус ВИЧ является модифицированным (!) вариантом обезьяньего вируса иммунодефицита SIV. Чтобы поселиться в человеческом теле, вирусу шимпанзе и горилл нужно было как-то приспособиться к новым условиям, то есть мутировать. Могло ли это произойти в процессе естественных факторов или новую, опасную для человека мутацию создали искусственно, пока до конца не ясно. На эту тему рассуждает в своей книге «СПИД и доктора смерти» доктор Алан Кантвелл. Он развивает в книге следующую идею: ученые США создали модифицированный вирус иммунодефицита человека, использовав генетический материал обезьян. Создавалось «новое биологическое оружие» в тайных лабораториях военного ведомства. Занесли ВИЧ человеку под видом прививок от гепатита В. Эта теория имеет много последователей, среди которых очень уважаемые люди, даже лауреаты Нобелевской премии. 

СПИДа не существует

 Мнение, что СПИДа вообще не существует, поддерживают и активно пропагандируют сторонники Движения по отрицанию СПИД/ВИЧ (ВИЧ-диссиденты). Они утверждают, что СПИД – надуманная болезнь. Ею прикрываются истинные причины высокой смертности в неблагополучных регионах и беднейших слоях населения, как то: голод, отсутствие нормального медицинского обслуживания и пр. Одной из причин ВИЧ-диссиденты считают то, что типичная клиническая картина СПИДа представляет собой комплекс различных заболеваний: пневмонии, саркомы Капоши, подострого энцефалита и пр. Каждая из этих болезней и по отдельности провоцирует ослабление защитных сил организма. ВИЧ-диссиденты также утверждают, что ВИЧ – безопасный ретро-вирус и, вообще, его связь с болезнью, которую называют СПИДом, не доказана бесспорно. Эту идею поддерживают профессор биологии Питер Дюсберг, химик, лауреат Нобелевской премии Кэри Муллис и ряд других ученых. Официальная медицина ставит все их аргументы под сомнение, поскольку означенные лица не являются специалистами в вирусологии. Споры о происхождении СПИДа тем временем продолжаются.

Источник: Главные загадки происхождения СПИДа

Книги, помогающие жить

     Указатель объединил книги о тех, кто преодолел тяжкий недуг или научился достойно жить с неизлечимой болезнью. Эти книги - лекарство от собственного бессилия, отчаянья и малодушия. От эгоизма и чёрствости окружающих.

      В основе отбора произведений, вошедших в указатель, лежит формальный признак: один из героев (и совсем не обязательно, что этот герой – человек, взрослый или ребенок) с ограниченными возможностями здоровья.

     Указатель включает книги для маленьких читателей: это художественная и документальная проза классических и современных, отечественных и зарубежных авторов.

ТАК, ПІДТВЕРДЖУЮ

1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський референдум про незалежність України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. 

70 % виборців проголосували за повну незалежність своєї країни. 

        В зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року та здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ. 

Тоді ж, 24 серпня було оголошено про проведення всеукраїнського референдуму, який мав би підтвердити добру волю всіх громадян країни про створення нової держави. На референдум було винесено одне питання - чи "Підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?"

У голосуванні взяли участь 84,18 % що мають право голосу громадян Української РСР (31 891 742 людини). З них 28 804 071 (90,32 %) підтримали Акт проголошення незалежності України. Таким чином оголошення незалежності України було підтверджене всенародним голосуванням. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року пройшов в один день з першими виборами президента України, ним став Леонід Кравчук.
Дещо докладніше про ці події дивіться тут:

Документи ЦДАВО України до річниці Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року

РЕФЕРЕНДУМ 1 ГРУДНЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ: "ПРЯМИЙ" ЗГАДУЄ, ЯК ЦЕ БУЛО

Сергей Чернецкий. Состояние свободного полёта

  Год назад неожиданно ушел из жизни Сергей Яковлевич Чернецкий. Весть о его безвременной кончине стала досадной неожиданностью для всех, кто его знал. Полного творческого вдохновения, талантливого, умного и доброго Небо забрало в иные миры. Правду говорят, небеса забирают лучших ...

         Родился Сергей Чернецкий 29 июля 1962 в селе Баштанков Кодымского района Одесской области. Учился в Кодымской средней школе №1, затем - служба в армии. После армии окончил Винницкий политехнический институт. Был хорошим специалистом в области электронной техники, радиодела.

Его послужной список составляет работа в Кодымской информационно-вычислительной станции, райкоме комсомола, в предпринимательской сфере Кодымщины; затем после переезда в г.Южный,  работал в ЖКХ – инженером.

       Но, несмотря на то, что он был «технарём»,  Сергей Яковлевич всегда любил Слово. Слово поэтическое, прозаическое привело Сергея Чернецкого на творческую ниву. Еще в школьные годы его рассказы публиковались на страницах районной газеты «Красная Звезда», «Вісті Кодимщини». А во время военной службы - в гарнизонной газете «Часовой Севера» (г.Архангельск), переехав в Южный - в газетах «Новини Южного», а также в одесском «Хамелеоне». Будучи членом Союза журналистов Украины Сергей Чернецкий передал свою любовь к Слову и свой дочери Ксении, которая также связала свою жизнь с журналистикой.

        Сергей Яковлевич пробовал себя в разных жанрах: от заметки - до очерка и аналитической статьи. Наряду с этим, писал поэзию, рассказы, сценарии.  А в 2004 году в Одессе вышел в свет его первый роман «Гравитон», изданный издательством «Астропринт». Вскоре после выхода состоялась презентация книги в стенах южненской библиотеки. Это было первым, но не последним опытом сотрудничества Сергея Яковлевича и нашей библиотеки.

           С. Чернецкий Принимал участие во Всеукраинских творческих конкурсах романистов и киносценаристов «Золотой Бабай», «Коронация слова». Награжден Дипломами Южненского горсовета за активное участие в городском фестивале искусств, в номинациях «Литературное творчество (проза)», где занял третье место, и «Литературное творчество (поэзия)»  - получил первенство.

           С.Чернецкий создал интернет-сайт и творческий форум города Южный под названием Литературная студия Сергея Чернецкого. Вёл, кроме этого странички на нескольких крупных литературных сайтах, где выкладывал свои произведения.

         Вторая книга Сергея Чернецкого – «Кленовые самолётики» – вышла из печати в 2009 году, и  представляет из себя сборник школьных рассказов. Написанные в юмористическом стиле, живым и образным языком, эти рассказы воскрешают в памяти среднего поколения собственное детство. Но, в то же время, несмотря на налёт ностальгии, они не потеряли своей живости: ведь детские «проблемы» остаются теми же самыми, даже спустя поколения. Именно поэтому книга была тепло встречена как взрослым читателем, так и более юным. Можно с лёгкостью рекомендовать её для возрождения традиции семейных чтений.

   Книга «Кленовые самолётики», кстати, не единственная, адресованная молодёжи. В 2012 году Сергей Чернецкий написал книгу «Родственник из будущего». В планах было создание целой серии из 12 фантастических остросюжетных книг для детей, под общим названием «Сказания Вовки Образцова». Роман «Микроны», второй из серии «Сказаний Вовки Образцова», стал, к сожалению, и последним, хотя сам автор мечтал написать всю серию, издать её и даже экранизировать.

Вечер памяті Сергея Чернецкого

              «Я пришёл в этот мир Озарённый, в нём останусь травой и листвой» - писал Сергей Чернецкий в одном из своих стихов. Он покинул этот мир, но оставил память о себе, как о светлом человеке.

ЗАКОН ПРО П'ЯТЬ КОЛОСКІВ

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. 

В Україні тоді від голоду вмирало 

17 людей щохвилини,

1000 - щогодини, 

майже 25 тисяч - щодня.

ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

Операція “Захід”: наймасовіше переселення жителів Західної України

70 років тому, 21 жовтня 1947 року, радянська влада виселила майже 27 тисяч сімей "активних націоналістів та бандитів". Українців відправили до Сибіру.

"Правильно вчинив наш уряд, що вивозить тих, хто йде проти радянської влади, хто заважає нам чесно працювати на користь нашої Батьківщини" - цитував робітника у доповідній записці секретар Дрогобицького обкому пан Горобець. Партієць наголошував, що загалом виселення пройшло без ексцесів, а населення міст та сіл схвально зустріло акцію. У тому ж документі він згадував слова енергетика дрогобицької електростанції: "Скільки я прожив на світі, але такої влади ще не бачив. Це не люди, а варвари. Не розібравшись хватають дітей, жінок, старців, і, попри зиму, вивозять їх до Сибіру".   

Історичні портрети діячів Реформації: до 500-ї річниці Реформації

Петро (П’єр) Вальдо

статуя П'єра Вальдо, 1868 р.,
меморіалі Лютера, м. Вормс, Німеччина

Петро (П’єр) Вальдо або Вальдус (фр. Pierre Valdo; 1140-1217рр.) – засновник релігійного руху вальденсів, названого, можливо, з його ім’ям (по іншим тлумаченням, воно походить від vallis (долина)).

Засновник єресі вальденсів, що дав їй ім’я, успішний ліонський купець П’єр Вальдо, відмовився від належного йому майна, яке віддав дружині, а залишки грошей – бідним, щоб жити в бідності та подібно апостолам бродити по дорогах, проповідуючи Євангеліє і закликаючи народ до покаяння. Вальдус почав проповідувати та навчати на вулицях своїм ідеям простоти і бідності: «Ніяка людина не повинна служити двом господарям: Богу та мамоні»^*. Його прихильників стали називати «ліонськими бідняками», а згодом вальденсами. Пізніше вальденси сформулювали тезу про те, що розбещена багатством римська церква втратила святість і тепер не мають ніякої сили.

Тому вальденси вважали, що право здійснювати таїнства має не той, хто отримав священицький сан, а будь-який мирянин, який, відповідно до заповідей Христа, веде жебрацький спосіб життя, позбавлений постійного притулку та часом навіть даху над головою. Крім того, вони відмовилися від католицьких богослужінь, не вшановували ікони та хрести, не несли військову службу і створили власну церкву з виборними єпископами.

Вальденси досі існують у П’ємонті. У 1970-х роках Італійська Вальденсіанская церква з’єдналася з методистами^*, сформувавши Chiesa Evangelica Valdese (Вальденсіанська церква), що входить у Всесвітню Раду Церков. У Швейцарії й Італії до сьогодні існують невеликі групи послідовників цього вчення.

*  Словничок

Мамона (грец. Μαμμωνας) – слово, що використовується в Євангеліях і в талмудійському словнику в негативному значенні: «багатство, земні блага», оскільки людина на них покладає свою надію і прив’язана до них.

Методизм (методистська церква) — протестантська церква, поширена головним чином у США, Великій Британії.

взято тут

«Великий терор»: 1937–1938. Коротка хроніка

Події «Великого терору» тільки в невеликій своїй частині виходили на поверхню громадського життя: в радянській пресі з’являлася інформація лише про великі та – на місцевому рівні – про малі показові процеси, що супроводжувалися погромною пропагандою. Особистий досвід людини, яка потрапила в жорна репресій, також не міг розкрити загальної картини того, що відбувається. Тим самим масштаб, структура і механізми репресій залишалися прихованими як для більшості сучасників (за винятком, зрозуміло, «авторів» і головних виконавців терору), так і для декількох поколінь істориків. Зараз сукупність доступних джерел дає можливість роздивитися креслення «Великого терору» більш-менш виразно. Проте в даній хроніці ми не прагнули представити це креслення як зв’язне ціле, – наше завдання було значно простішим: дати уявлення про послідовність репресивних подій, супроводжуючи головні з них мінімальним коментарем. Переважно хроніка базується на документах ЦК ВКП(б) і НКВС СРСР – перш за все на директивах, що регламентували динаміку репресій, їх ідеологічні, кількісні та процесуальні параметри. Персональний аспект репресій ми не підкреслювали цілком свідомо: у кожної сім’ї, у кожного співтовариства – своя хроніка трагічних дат, свій мартиролог, і не наша справа вирішувати, хто з сотень тисяч безневинних жертв заслуговує, а хто не заслуговує згадки (ми згадуємо лише імена «архітекторів» терору, а також фігурантів «показових процесів» – акцій, що мали явне політичне значення і відігравали роль символічного залякування).

Тут же, мабуть, слід зазначити, що хід репресій в описуваний період не був рівномірний – перебіг «Великого терору» найгрубішим чином можна розділити на чотири періоди:

Ø  жовтень 1936 – 1937 лютого (перебудова каральних органів, установка на чищення партійної, військової й адміністративної еліти від потенційно опозиційних елементів в умовах загрози «імперіалістичної агресії»);

Ø  березень 1937 – 1937 червня (декретування тотальної боротьби з «дворушниками» та «агентами іноземних розвідок», продовження чищення еліти, планування і розробка масових репресивних операцій проти «соціальної бази» потенційних агресорів – куркулів, «колишніх людей», представників національної діаспори і т.п.);

Ø  липень 1937 – 1938 жовтня (декретування і реалізація масових репресивних операцій – «куркульської», «національних», проти ЧСИР; інтенсифікація боротьби з «військово-фашистською змовою» в РККА, з «шкідництвом» у сільському господарстві та ін. галузях);

Ø  листопад 1938 – 1939 (так звана «берієвська відлига»: припинення масових операцій, скасування більшості надзвичайних механізмів позасудової розправи, часткове звільнення арештованих, ротація і знищення «єжовських кадрів» у НКВС).

Срочная военная служба: призыв в армию 2017

Дважды в год во всех областях Украины производится набор на срочную военную службу, в рамках которой в армию забирают тысячи украинцев. С особенностями призыва в 2017 году, сроками проведения и основаниями для отсрочки разобрался Юридический портал Украины.

Защита Отечества, независимости и территориальной целостности Украины является конституционной обязанностью украинцев (ст. 65 Конституции и ч. 1 ст. 1 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе»).

Воинская обязанность устанавливается с целью подготовки граждан Украины к защите своего государства, обеспечения личным составом ВСУ, других образованных в соответствии с законами Украины воинских формирований, а также правоохранительных органов специального назначения и Государственной специальной службы транспорта, должности в которых комплектуются военнослужащими. Составляющей частью воинской обязанности является срочная служба в армии.

ДОН МИГЕЛЬ

ЧИТАТЬ - МОДНО, НЕМОДНО НЕ ЧИТАТЬ

Удивительные книжные инсталляции

Книжная река в Мельбурне

В июне 2012 года на улицах австралийского Мельбурна можно было увидеть необычную инсталляцию из более 10 тысяч книг, выброшенных публичными библиотеками или самоотверженно подаренных для такого интересного мероприятия... Таким нестандартным решением под названием Literature VS Traffic небольшая испанская творческая группа Luzinterruptus пыталась привлечь внимание человечества к чтению. Особенно завораживающе инсталляция смотрелась в темное время суток - ведь каждая книга подсвечивалась светодиодами. 

 Интерактивная арт-инсталляция «Книжный улей»

В 2013 году в Бристольской центральной библиотеке, была организована интерактивная арт-инсталляция, «Книжный улей», каждая книга которой, заключена в шестиугольник, напоминающий классическую соту. Ровно 400 книг встречали и провожали каждого посетителя библиотеки своими активными действиями. Книги реагировали не только на появление человека, но и на скорость его движения или остановки. Таким образом главная библиотека Бристоля отметила свое 400-летие.

«Книжное иглу» 

В галерее MagnanMetz Gallery можно увидеть книжную инсталляцию, созданную колумбийским художником Милером Лагосом (Miler Lagos). Купол из книг не имеет внутренней опоры – конструкция в буквальном смысле слова является саморегулирующейся, поскольку баланс поддерживается точным расчетом местоположения каждого фолианта.