Юрій Яновський і Одеса - 120 років від дня народження

 У 1926 р. Юрій Яновський був в Одесі, на посаді головного редактора кінофабрики. Через його редакторський портфель пройшли фільми "Тарас Шевченко" і "Тарас Трясило" П. Чардиніна, "Борислав сміється" Й. Рони, "Вася-реформа¬тор", "Сумка дипкур'єра" О. Довженка і багато інших. Власне, Ю. Яновський був художнім керівником Одеського "Голлівуду". Він переймався проблемами нового для української культури мистецтва – недарма його назвуть "добрим генієм українського кіно".

Юрій Яновський і Одеса

 Новобілярський клуб спільно з бібліотекою провели день пам'яті Героїв Крут.
Учасниками цього заходу стали вихованці гуртків клубу.
Бібліотекар Наталя Верескун та художній керівник клубу Олена Оснякова підготували стенд "Згадаємо юність, що горіла в Крутах".
По завершенню Наталя Валеріївна розповіла дітям про книги в бібліотеці, призвала бути читачами та пригостила дітей соком і печивом.

29 січня - день пам'яті героїв Крут

Бій під Крутами 29 січня 1918 року

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків – Полтава – Київ, друга – у напрямі Курськ – Бахмач – Київ.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.

Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами  загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією.

Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них  – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати  бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

Цим подіям присвячено чимало  немало документальних, художніх і історичних матеріалів.  Наша бібліотека теж має книжки про Крутянські події.

До книги «Крути. Січень 1918 року» увійшли невідної і маловідомі документи, матеріали, свідчення. Спогади учасників бою под. Крутами 29 січня 1918 року. Зміст архівних матеріалів підсилюють статті і виступи С.Єфремова. Д.Дорошенка, М.Грушевського. Є.Маланюка та інших видатних особистостей доби Української революції 1017-1921 рр. До видання входить  кіносценарій «Крути». Адресується дослідникам, викладачам вищих навчальних закладів, учителям шкіл, студентам, широкому колу читачів.

Збірник «Українська революція 1917-1921 рр. Подвиг героїв Крут» уміщує матеріали наукових читань.  Видання розраховане на широке коло читачів.

Подіям Крут присвячені статті в книжках Т.Ананченко «України часточка – в мені»  «Вічна слава героям Крут»,  І.Нагаєвського «Історія української держави двадцятого століття,  «Історія України ХХ – початку ХХІ століття»  під редакцією В.Смолія  та інш.

 список літератури

Українська революція 1917 - 1921 рр.

 10 ключових діячів Української революції 

Більшість політиків та посадовців тих часів історики оцінюють неоднозначно. Подекуди їхні оцінки є прямо протилежними.

Ось, як наприклад оцінюють діяльність найвідоміших діячів того часу українські історики Юрій Шаповал, Михайло Ковальчук та Кирило Галушко.

Українська революція 1917-1921 років

Українська революція 1917 - 1921

Українська революція 1917-1921 років

Західноукраїнська Народна Республіка

 (листопад 1918–липень 1919)

Розпад Австро-Угорської монархії, прозваної “клаптиковою імперією”, відкрив шлях до незалежності її народів. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва українського та польського національно-визвольних рухів. Права на неї заявили одночасно Українська національна рада та Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх народів і держав.

Змагання за першість у Львові виграли українці, які швидко і рішуче встановили контроль над краєм. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка. Однак закріпити успіх галичани не змогли. Після місяця затятих боїв українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу Західноукраїнській народній республіці облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

Допомога Києва, на яку розраховували державні мужі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею. Зміцнілі польські війська за підтримки переможної Антанти окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію. Врешті уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднано до Польщі.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.

Українській політичній еліті не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності. Це обумовлено не лише зовнішніми геополітичними чинниками, небажанням держав – переможниць у Світовій війні бачити Україну самостійною, а й проблемами внутрішнього характеру. Йдеться про недостатню консолідацію суспільних верств, гострі ідейні протиріччя політичної еліти, недооцінку значення збройних сил у захисті державного суверенітету, кволість мобілізаційних зусиль урядів, прорахунки у виборі стратегічних союзників.

Українська революція 1917-1921 років

Директорія УНР 

(грудень 1918–листопад 1921)

Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні.  Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади. У Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля учасників Першої світової війни, взяла участь українська делегація.

Політика Директорії УНР була спрямована на консолідацію українського суспільства. Її лідери намагалися врахувати вимоги політичних партій і суспільні очікування. За коаліційним принципом сформували уряд – Раду Народних Міністрів. Своєрідним компромісом стала політична система УНР, базована на принципі трудових рад, коли своїх представників у владу могли делегувати тільки «працюючі класи». Натомість у національному питанні взяли курс на розбудову незалежної держави. 1 січня 1919 р. Директорія затвердила закон про державну мову в УНР та закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви, за яким православна церква в Україні мала стати автокефальною. Ухвалили закон про запровадження державної української грошової одиниці – гривні, відповідно до якого з ужитку виводились російські грошові знаки, як царські, так і «керенки». Скасовували приватну власність на землю, яку оголосили «народним добром». За Директорії відбувається розширення дипломатичних зносин УНР, розвивається наука та культура. Одне з найвизначніших досягнень - проголошення Акта Злуки про об’єднання УНР і ЗУНР в єдиній соборній державі.

Однак в грудні 1918 р. без оголошення війни агресію проти УНР розпочала радянська Росія. Її війська швидко просувалися вглиб української території. 2 лютого 1919-го Директорія та весь державний апарат УНР змушені були спішно евакуюватися з Києва до Вінниці. Не витримавши тиску та ваги відповідальності, 10 лютого 1919 р. Володимир Винниченко подав у відставку. Головою Директорії став Симон Петлюра. Саме йому довелося очолювати українську державу в найдраматичніший період її існування. Вона в надтяжких умовах без зовнішньої підтримки продовжувала збройну боротьбу проти «червоної» та «білої» Росії. В листопаді 1920 р. залишки українських військ і державного апарату УНР під натиском переважаючої більшовицької армії змушені були відійти на територію Польщі.

Українська революція 1917-1921 років

Українська Держава Павла Скоропадського (Гетьманат)

 (квітень–грудень 1918)

Здобувши владу, гетьман Павло Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності. В період Гетьманату була розбудована дієва регіональна адміністрація. Вона контролювала найбільшу за весь час Української революції в територію, а також вела перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані. Українська Держава була визнана 30 країнами.

Українська революція 1917-1921 років

                                Доба Української Центральної Ради 

(березень 1917–квітень 1918)

Перший етап Української революції розпочався відразу після перемоги  Лютневої революції у Петрограді. В цей час у Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР). Після Всеукраїнського національного конгресу вона з київської організації перетворилася на загальноукраїнську і стала національним представницьким органом.

У І Універсалі УЦР проголосила автономію України. Автономна Україна мала включати території, де українці становили більшість населення.

Тимчасовий уряд постановою від 16 липня визнав УЦР та Генеральний секретаріат Української Центральної Ради крайовим органом управління в Україні, надавши відповідного правового статусу вже проголошеній автономії України.

У багатьох містах колишньої імперії відбувалося українське національне піднесення. Українці, що входили до частини Російської імператорської армії та Російського імператорського флоту, збиралися на мітинги, “українізувалися” та визнавали УЦР.

Після захоплення в Петрограді влади більшовиками надії на демократичний устрій Росії поступово розвіялися.

ІІІ Універсалом УЦР проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Майже відразу вона зазнала більшовицької агресії. У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (ІV Універсал). Завдяки героїзму та самопожертві українських вояків у бою  під Крутами, делегації УНР вдалося підписати мирний договір із країнами Четвертного союзу в Бересті,  перший мирний договір у Першій світовій війні. УНР стає суб'єктом міжнародних відносин. Завдяки військовій підтримці Центральних держав  УНР вдалося відвоювати окуповані більшовиками території.

Центральна Рада ухвалила низку важливих законів для налагодження життя держави – про громадянство, грошову одиницю, армію, державний прапор і герб, про землю, 8-годинний робочий день. Створено систему вищих органів влади УНР: парламент – Українська Центральна Рада з Малою Радою, що діяла між її пленарними засіданнями, уряд – спершу Генеральний Секретаріат, а потім Рада Народних Міністрів, із генеральними секретарствами й міністерствами. Постали Український державний банк, Генеральний суд, Українська телеграфна агенція. Встановлено перші дипломатичні відносини з іншими державами.

Українська революція 1917-1921 років

Етапи революції 1917–1921 років

• березень 1917 – квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;
• 29 квітня – 14 грудня 1918. Правління гетьмана Павла Скоропадського;
• грудень 1918 – листопад 1921.  Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

Українська революція 1917-1921 років

Важливі події

Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.

Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року.

22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Як гімн використовувалася пісня “Ще не вмерла Україна” на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Синьо-жовтий стяг використовувався як державний прапор.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.

Верховна влада належала гетьману. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.

Від грудня 1918 року на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).

22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.

Від  української державності початку ХХ століття  сучасна Україна успадкувала:

• демократичні засади державного будівництва;
• перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;
• перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;
• державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор;
• соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;
• Українську Академію Наук, що була заснована П.Скоропадським у листопаді 1918 року;

Етапи революції 1917–1921 років

• березень 1917 – квітень 1918. Доба Української Центральної Ради.
• 29 квітня – 14 грудня 1918. Доба Української Держави (Гетьманату) Павла Скоропадського.
• грудень 1918 – листопад 1921.  Доба Директорії Української Народної Республіки.

Українська революція 1917-1921 років

Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.

Інфографіка у повному розмірі

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 - 1921 рр.

100 ОБЛІЧ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

джерело

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

Українська революція (також Перші визвольні змагання) — низка подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 роках.

Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. В Україні утворився альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР), що стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський.

У період 1917—1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська держава, ЗУНР, Кубанська НР, а також Кримська НР яка тяжіла до об'єднання на засадах автономії). Українські етнічні території були розділені між СРСР, Польською Республікою, Королівством Румунія  та Чехословацькою Республікою. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами. Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності.

Українська революція в датах