18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатрського народу

 Історична довідка

18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

 Інформаційна довідка

18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Методичні рекомендації щодо проведення уроків до Дня
пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатрського народу

 Інформаційні матеріали

Україна в Другій світовій війні

Масниця: дата, традиції та сучасні святкування

Масниця — традиційне слов'янське свято, яке здавна символізувало прощання з зимою та зазивання весни. Протягом цілого тижня люди святкують різноманітними гуляннями, іграми, смачними традиційними стравами. Історія Масниці налічує не одне століття. В дохристиянські роки цей день був святом весни, пізніше воно було прив'язане до початку Великого посту перед Великоднем (святкується за один тиждень до цього). Тому з року в рік дата святкування змінюється. Хоча в цей період часто все ще буває досить холодно і морозно, проте ще в давнину наші предки говорили: "Тріщи, не тріщи, та вже минулися Водохрещі" та "Не до Різдва йде, а до Великодня". Також в народі Масницю часто називають Сиропусним тижднем, Сирною неділею, Колодієм, Бабським святом, Заговинами або Запустами. 

Кого відзначають Масницю

 Так як це свято прив'язане до святкування Великодня та Великого посту, дата яких змінюється, то і Сиропусний тиждень припадає щороку на різні дні. 2025 року це буде від 24 лютого до 2 березня. 

 Що роблять на Масницю: святкування за днями 

 Перші згадки про святкування Масниці з'явилися ще в IV столітті в дохристиянські часи. Проте на традиції зовсім не вплинуло запровадження на українських землях християнства. Увесь тиждень люди святкують Колодія, при чому на кожен день існують свої обряди: 

  понеділок — зустрічаються, катаються на санках із крижаних гірок (чим далі заїдуть сані, тим більшим буде урожай); 

вівторок — загравання, формуються пари з молодих людей, проводяться веселі ігри; 

середа — ласощі, святкові столи ломляться від смачних наїдків, зазвичай це вареники з маслом (звідси і назва свята), сири, млинці з різною начинкою; 

четвер — гучні банкети з гуляннями до самого ранку; 

п'ятниця — так звані "тещині вечірки", зять обов'язково повинен запросити тещу до себе в гості; субота — посиденьки зовиці, коли невістки запрошують у гості свою свекруху; 

неділя — прощення, це день коли в храмах проводять особливу службу, священники і віряни просять прощення один в одного. 

Масниця має особливе значення сьогодні. Це такий собі перехід від м'ясних до пісних страв. Адже одразу після неї починається Великий піст. 

 Обряди та традиції Масниці

 

В давнину серед наших предків існував цікавий обряд, який включав в себе процес народження, хрещення і поховання Колодія. Такий звичай існував в багатьох регіонах України аже до 1920-х років. Колодій був уособленням Зими (в давнину Марени), яку повинні були наприкінці святкування спалити, щоб дати дорогу весні. 

 Ще одним цікавим обрядом на Масницю було "чеплення колодки" до парубочої ноги. Так молодого чоловіка "карали" за те, що він не одружився протягом року і не продовжив свій рід. Покарані повинні були заплатити відкуп, який зазвичай включав в собі частування. 

 Цими днями також існувала традиція вшановувати покійних родичів. В деяких регіонах України залишали вареники з сиром, млинці, масло на покуті, щоб вночі душі пращурів мали що поїсти. 

 Що не можна робити на Масницю 

Цього тижня забороняється прясти, тому що міль з'їсть прядиво чи одяг з нього. 

Також не дозволялося заготовлювати м'ясо, сир, інакше продукти обов'язково зіпсуються. 

 Як і в будь-яке інше велике свято краще утриматися від сварок. Навпаки люди просили пробачення за свої вчинки та пробачали рідних і друзів. 

 Взагалі вважалося, чим веселіше і гучніше зустрінеш Масницю, тим щасливішим буде рік.

Масниця, Колодій, Сиропуст: різні назви одного свята

Дві традиції називання часу, що передує Великому посту

В Україні маємо паралельно дві традиції називання часу, що передує Великому посту. Центр, схід і південь святкує Масниці (часом теж називається Масляна), які теж називають «Колодки» чи «Колодієм» (але, зауважте, не маслєніца!). В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», «Ніжкові заговини», наприклад.

Масниці це те ж, що "масний", він же "тлустий", "жирний" тиждень в багатьох культурах.

Західніші реґіони України називають цей тиждень переважно "колодієм", а також "запусти" чи "сиропусти" (бо ще можна їсти сир та інший набіл).

Втім, важливо розуміти, що традиції мігрують разом із людьми, тож цілком можна зустріти усі варіанти називання по цілій Україні.

Почнемо з Колодія. Ось що пише Енциклопедія Українознавства (том 1, стор. 232, Мюнхен – Ню Йорк, 1949 рік): «Масниці», «зимні (зимові) масниці кінчаються «Колодкою», що її справляють баби в понеділок перед Великим постом, угощаючись обов’язковими варениками. Цю «Колодку» – мале поліно або патик – чіпляють парубкам і дівчатам, що у цьому весільному сезоні не поженилися. Від «колодки» треба відкупитися, а за відкупне і добровільні складки справляють для всіх веселе прийняття, що може тривати й кілька днів».

Голодомор - 1932-1933

 ГОЛОДОМОР-33 очима свідків

ГОЛОДОМОР 1932 - 1933 РОКІВ

 ГОЛОДОМОР-33 - НАЙСТРАШНІШИЙ ЗЛОЧИН КОМУНІСТИЧНОЇ ІМПЕРІЇ

10 запитань історику

ГОЛОДОМОР

 Що таке Голодомор?

Ця публікація – перша з циклу пояснювальних матеріалів на тему Голодомору. Насамперед спробуємо розібратися у тому, що таке Голодомор, що передувало геноциду українців та одному з наймасштабніших злочинів проти людяності у світовій історії. А також пояснимо: як досі дані, що стосуються Голодомору, приховуються та хто у цьому є зацікавленою стороною.

ГОЛОДОМОР-33: історія злочину

 

НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

 Шифф С. Клеопатра. Життя. - Харків : Ранок, 2021. - 336 с.

Постать Клеопатри огорнута міфами. Вона увійшла в історію розпусною звабницею, супутницею двох видатних римлян - Юлія Цезаря і марка Антонія. Але історію цієї єгиптянки писали чоловіки. Що про неї може сказати жінка? Стейсі Шифф спробувала по-новому поглянути на життя єгипетської цариці, показати її окремо від чоловіків і визначити. чи помилялись історики минулого.

Це грунтовне й цікаве дослідження життя Клеопатри, у якому авторка відокремлює правду від вигадки. а упередження від реальності. І перед читачем постає освічена, неймовірно багата, блискуча жінка, владна правителька іеликого Єгипетського царства.

Ортайли І. Османи на трьох континентах. - Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2021. - 208 с.

Розповісти просто та цікаво про складне іноді може і справжня наука. «Османи на трьох континентах» – майстерний виклад загадкової історії нашого заморського сусіда. Адже, як стверджує автор, це не просто минуле цивілізації, без якої не було б сучасної Європи. Це історія «Третього Риму» та цілого Середземномор’я; відгомін Вавилону, шумерів і хетів, давньоєгипетського, грецького й римського спадків, теренів, на яких поставало людство.

Сам кримський татарин за походженням, автор неабияк пишається своїм родинним корінням, що пов’язує його й з Україною. Один із провідних істориків сучасної Туреччини, поліглот і оратор-ерудит Ільбер Ортайли майстерно, винахідливо й захопливо занурює в яскравий світ турецької історії у науково-популярній і дискусійній формі.

То чи належить і нам середземноморський спадок?... Вирішувати читачеві. Книжка стане у пригоді всім поціновувачам світової історії. 

Шутко О. Гарем османських султанів. Доба "Жіночого султанату". - Харків : Клуб сімейного дозвілля. - 2021. - 320 с.

 Османи вважали цих жінок берегинями династії. Величні, могутні, владні правительки, які у керуванні важливими справами імперії не поступалися чоловікам.

Осяйна Гюррем - українська рабиня, що стала султаною, до думки якої дослуховувався наймогутніший правитель Осьманської імперії. Грекиня Нурбану, що отримала статус "валіде" та провадила активне дипломатичне листування із правителями європейських держав. Фаворитка Мурада ІІІ Сафіє, яку називали "валіде-падішах", а поза очі - "відьмою" за те, що та ниби причарувала султана. І іце лише кілька імен. А чи відомі вам долі інших, менш знаних, проте не менш впливових мешканок гарему?

Сумна історія Махідевран, роль Гюльфем у султанському гаремі, трагічне кохання султани Хатідже, Міхрімах та династичний шлюб із візиром Рустемом, гаремна поетеса Хуббі, коротке володарювання Хандан, Халіме та Махфіруз у часи смути, владна Кьосем, хатідже Турхан, воїтелька Гюльнуш - у цій книжці зібрані історії всіх представниць "Жіночого султанату", їхні любовні та дипломатичні листи, достовірні портрети, відомості з архівних документів та інші унікальні матеріали, викладені на підставі турецьких, польських, українських, західноєвропейських й американських досліджень.

НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

 Комарек С. Європа на роздоріжжі. - Львів : Апріорі, 2020. - 496 с. 

У цій книзі відомий чеський інтелектуал Станіслав Комарек міркує про загальну кризу, до якої наблизилося європейське суспільство і яка залишається непоміченою, «маскуючись» під кризу фінансову і демографічну. Автор аналізує роль традиційної релігії, витісненої релігією економічного зростання, добробуту і споживання, що ґрунтується на дедалі глибшому індивідуалізмі – як і небачений спад народжуваності. Травми, завдані Європі Другою світовою війною, призвели до постання піклувальної держави, яка виховує інфантильних і слухняних громадян, нездатності чинити опір, запровадження орвеллівської «мови політкоректності» тощо. Розглянуто історичне коріння демократії і причини падіння її ефективності у наш час. Автор порівнює «шлях до вгасання», яким прямує західне суспільство, із життєздатнішими системами функціонування ісламського світу та Китаю, що вже починають «тиху колонізацію» Європи, – і наостанок змальовує кілька можливих сценаріїв її розвитку. Як і всі книжки професора Комарека, зокрема й «Чоловік як еволюційна інновація?» (в українському перекладі – «Апріорі», 2018), «Європа на роздоріжжі» написана у неповторному «комареківському» стилі – легкому, дещо провокативному, сповненому гумору та іронії.

Дженкінс С. Стисла історія Європи. Від Перикла до сьогодення. - Київ : КМ-БУКС, 2021. - 284 с. : іл.

  Характерною особливістю цієї книги є надзвичайно цікавий, часом несподіваний і свіжий погляд на історію Європи, жвава і дотепна манера викладу. Перед читачем постає частина світу, яка, з одного боку, характеризується жорстокими кризами та безперервним зіткненням самобутним культур, а з іншого - невтомним прагненням до побудови суспільства, заснованого на одностайності громадян. Імперські амбіції багатьох європейських держав, внутрішні конфлікти та екзистенційні загрози нині є так само актуальними, як і в часи завоювань Олександра Македонського. Однак автор висловлює сподівання, що народи Європи через сучасні економічні, торгівельні та культурні механізми спроможуться побудувати відносини, що дадуть їм змогу жити в гармонії з самими собою та своїми сусідами.  

НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

Іванченко Р. Нове державницьке воскресіння України (1917-1918); Україна - східний щит Європи : Уроки історії і сучасність. - Київ : Прометей, 2021. - 208 с.

Науково-популярні розповіді цієï книги присвячені подіям столітньої давності, коли український народ розпочав в 1917 році - утретє в історії - свою боротьбу за самостійне державницьке життя i коли продовжувалось подальше нищення національної свідомості українців в епоху сталінського режиму політичними репресiями та голодоморами. І це робилося, як і раніше - в самодержавницький період, коли Україна в усі часи залишалася і залишається оборонним щитом для Європи від східних загарбників.

Чорна С. Українська церква і московські міфи. - Київ : Дніпро, 2021. - 220 с.

  У книзі відомої журналістки та публіцистки Світлани Чорної простежується історія Української Православної Церкви від кінця 10-го століття (Хрещення Київської Руси-України 988 року) до наших днів - під кутом зору незрозумілої і нелогічної боротьби Москви проти незалежности й непідпорядкованости церкви Києва іншим, часто сусіднім церковним центрам, насамперед московському. Ця нехристиянська поведінка сусідньої Церкви простежується упродовж віків. Оперуючи великим фактажем і знаннями, авторка показує драматичну історію Української Церкви, її діячів, які не відповідали злом за зло, а навпаки - допомагали московитам налагоджувати духовну освіту, погоджувалися очолювати російські єпархії і парафії. Книга написана популярно: подає погляд звичайної віруючої світської християнки на численні події церковної історії.

НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

 Тим, хто цікавиться політичною історією світу ХХ сторіччя, прпонуємо кілька книг, присвячених знаковим особистостям цього періоду, яки самим безпосереднім чином вплинули на те, що наш світ у ХХІ сторіччі є саме таким, яким він є.  

Рікс Т. Черчилль і Орвелл. Битва за свободу. - Київ : Лабораторія, 2021. - 336 с.

1937 рік. Джордж Орвелл повертається до Великої Британії з охопленої війною Іспанії, де він одержав серйозне поранення в горло, та починає писати одні зі своїх найкращих творів. В той самий час десь в іншому куточку країни Вінстон Черчилль, який вже не раз за життя одержував бойові рани, веде свою чергову боротьбу: проти політики умиротворення агресора. Ці двоє ще не здогадуються, що їх насправді об’єднує.

Такі дві різні постаті — прем’єр-міністр, який гідно провів Велику Британію крізь жахи Другої світової, та письменник, автор культової антиутопії «1984». Вони ніколи не бачилися та жили цілком різним життям, однак, у них більше спільного, ніж здається. Обидва були авантюрними, сміливими та сповненими ідей, які випереджають час, — і обидва стали як ніколи актуальними в наші дні.

Журналіст Томас Рікс прослідкував, у чому полягає феномен величності Черчилля й Орвелла, як вони прийшли до визнання, яких помилок встигли наробити та про що застерігали майбутні покоління. А також те, як, попри політичні й світоглядні розбіжності, вони невпинно захоплювалися один одним. Автор подає у книзі все настільки чітко й майстерно, що відчуваєш невидимий зв’язок між двома долями цих легендарних постатей. 

Ріс Л. Гітлер і Сталін. Тирани і Друга Світова війна. - Київ : Лабораторія, 2021. - 544 с. 

 Гітлер і Сталін — два, мабуть, найвідоміші тирани XX століття. Хоч вони й перебували в опозиції один до одного, все ж були втіленням єдиного принципу авторитарної влади. Злочини сталінського режиму не менш жахливі, аніж нацистського, та за цими двома лідерами люди чомусь йшли до кінця. Чому?

Лоренс Ріс 30 років розпитував саме цих людей про їхні згадки щодо подій Другої світової — і вмістив в цій книзі сповіді тих, хто наживо був свідком правління двох тиранічних історичних постатей. На основі розповідей солдат Червоної армії та вермахту, цивільного населення та навіть тих, хто перебував у найближчому оточенні до Гітлера і Сталіна, Лоренс Ріс зміг передати залаштунки кривавого протистояння, таємних політичних процесів та нещадних доленосних рішень. 

Підлуцький О. Лідери, що змінили світ. - Харків : Фоліо, 2020. - 444 с. : іл.

Олекса Підлуцький – відомий публіцист та журналіст-міжнародник. Відвідав 53 країни світу. Був засновником і головним редактором першої в Україні недержавної економічної газети «Фінансовий Київ», заступником головного редактора мюнхенського журналу «Ukraine Report», першим редактором відділу міжнародної політики та інформації газети «День», прес-офіцером Прес-служби католицьких церков під час підготовки і проведення візиту Його Святості Івана-Павла ІІ в Україну. Кандидат економічних наук, був докторантом Українського вільного університету в Мюнхені та Інституту економіки НАН України. Має 135 наукових публікацій, зокрема дві монографії, та близько 1600 публікацій у періодичній пресі. Викладає журналістську майстерність в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. 

Нова книга Олекси Підлуцького – це глибоке дослідження про суперечливе, динамічне, різнобарвне, яскраве й водночас трагічне ХХ століття, здійснене шляхом оцінки діяльності та ретельного змалювання психологічних портретів найвидатніших діячів цієї епохи. Юзеф Пілсудський та Віллі Брандт, Махатма Ґанді та Вацлав Гавел, Авґусто Піночет та Марґарет Тетчер... Героїв цієї книжки об’єднує те, що кожен з них зміг стати справжнім лідером нації, згуртувати співвітчизників і вивести свою країну з глибоко кризових ситуацій. Автор, розповідаючи про 30 знакових особистостей минулого століття, показує їх без звичних штампів, надає маловідомі факти і водночас змушує замислитися, яким має бути політичний лідер, що може Україна запозичити з безцінного досвіду цих видатних діячів. До книги увійшли матеріали, опубліковані на сторінках аналітичної газети «Дзеркало Тижня».

10 найвідоміших українських міфічних істот

Українська міфологія як в дохристиянські часи, так і після них, була сповнена найдивовіжними легендами, казками та міфами. надзвичайні істоти, за переказами предків, населяли кожен куточок рідної землі: від будинку до озера, від лісу до болота - все було сповнено добрими чи злими потойбічними силами.

Що з цього вигадка, а що правда, ми вже мабуть і не дізнаємось ніколи, але легенди про деяких міфічних істот, хоч і дещо змінились, та все ж дійшли до наших часів. Тож ми маємо можливість дізнатись, які міфічні створіння раніше наводили жах на наших предків, а які їх оберігали.

31 жовтня - Міжнародний день Чорного моря

Цікаві факти про Чорне море

Перша документальна згадка про чорне море відноситься ще до V століття до нашої ери. Згідно давньогрецької міфології, саме по Чорному морю аргонавти помандрували до Колхіди за золотим руном. Правда, самі стародавні греки називали Чорне море інакше – Понт Айксинським, що в дослівному перекладі означає «Негостинне море». Це пояснювалося тим, що судноплавство на ньому було важко із-за частих штормів.

А чому це море назвали Чорним? Існує безліч версій. За однією з них, море отримало свою назву через те, що металеві предмети, що побували на глибині, швидко чорніють, так як вода насичена сірководнем. Тому, всяка життя в Чорному морі на глибині понад 200 метрів практично відсутня.

Вісім тисяч років тому на місці моря було прісноводне озеро. Але, в кінці Льодовикового періоду, різко піднявся рівень Світового океану, тому озеро було заповнено солоною водою. Прісноводні мешканці, звичайно, загинули.

Навіть у наш час солоність вод Чорного моря є набагато нижчою, ніж в інших морях. Вона становить, у верхніх шарах, всього 18 проміле, в нижніх трохи більше – 22 проміле. Для порівняння – солоність води сусіднього Середземного моря – 37 проміле.

У Чорному морі водяться тільки два види акул. Це – катран і котяча акула. Найбільші представники цих видів мають довжину не більше двох метрів. Для людей вони абсолютно безпечні. Принаймні, не було зафіксовано жодного випадку нападу акул на людей в Чорному морі.

Цікаво, що в Чорному морі немає великих островів. Найбільшу площу з них має Джарилгач – всього 62 квадратних кілометра. В даний час на жодному з цих островів немає постійного населення.

Площа Чорного моря збільшується. За кожне століття рівень води піднімається на 20-25 сантиметрів. Багато міст Таманського півострова, що існували ще до нашої ери, в даний час знаходяться під водою.
На дні Чорного моря знаходиться величезна кількість затонулих кораблів. Так як судноплавство тут було розвинене ще більше двох тисяч років тому, точне число судів, які зазнали аварії, назвати не може ніхто.

До теперішнього часу не вдалося знайти затонулу колекцію вин Василя Таїрова, основоположника виробництва шампанського в нашій країні. Відомий винороб помер у 1938 році, його колекція була оголошена надбанням СРСР. У 1941 році, незабаром після початку Великої Вітчизняної війни, цінний вантаж вирішили евакуювати з Одеси. Його завантажили на баржу, яка потрапила під ворожу бомбардування і затонула приблизно в 150 км. від Одеси. Не раз робилися пошуки винної колекції, але всі вони закінчувалися невдало.

Одеський Оперний театр - 145 років історії (і навіть трохи більше)

 

Визитівка Одеси – Оперний театр

Трагедія Бабиного Яру

Київ. Бабин Яр. Пам'ятник загиблим дітям.

У літописі єврейської Катастрофи (ШОА) саме ця київська місцевість є початком Голокосту в Європі, місцем перших масових страт євреїв, хоча хвиля розстрілів котилася до Києва від самого кордону - 7 тис. Розстріляних у Львові, 2 тис. В Луцьку, 1303 в Бердичеві, 545 в Житомирі.

Після нападу на СРСР почалося знищення євреїв України, Білорусії, Литви, Латвії, Естонії. І якщо в завойованих країнах Європи фашисти влаштовували єврейські квартали - гетто для поступового винищення їх жителів (методом знищення були газові камери таборів смерті), то на радянській території євреїв знищували шляхом масових розстрілів, їх здійснювали спеціально створені для цього Айнзатц-групи.

У липні 1941 р, смакуючи швидку перемогу, гітлерівці вирішили не церемонитися - зробили радикальні заходи. Тоді ж з'явився знаменитий евфемізм - «остаточне рішення», тобто поголовне винищення єврейського народу. 31 липня 1941 р рейхсмаршал Герінг - друга людина в рейху - направив шефу Головного управління імперської безпеки групенфюреру СС Гейдріху директиву з наказом «...уявити загальний проект проведення підготовчих, організаційних, ділових і матеріально-технічних заходів для остаточного вирішення єврейського питання». Вперше радикальний метод був випробуваний в Києві.

Опівдні 19 вересня 1941 в місто увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. 72 дня вони намагалися захопити місто. Розстріли почалися в перші дні окупації. Проблема євреїв в Києві, одному з найбільших (після Москви і Ленінграда) за чисельністю населення міст Радянського Союзу, мала для фашистів особливої ​​актуальності. За переписом населення 1939 року в українській столиці проживало 846,7 тис. Жителів, і 25,5% з них - євреї.

26 вересня 1941 відбулася нарада, на якій було розглянуто «заходи» по ліквідації київських євреїв. Для розстрілу вибрали Бабин Яр, один з найбільших ярів в місті. Довжина рову перевищувала 2,5 км, глибина становила 10-50 м. Тут могли поміститися тисячі трупів.

Поруч - залізнична станція Лук'янівка-товарна, одна з головних товарних станцій міста. Вона розташовувалася на стику сучасних вулиць Зоологічній, Якіра, сім'ї Хохлових та Дегтярівській. Це дозволяло переконати приречених, що їх готують до переїзду на нове місце проживання.

Загальний вигляд місця розстрілу в Бабиному Яру

Соломія Крушельницька. Голос, який підкорив світ!

Вона була – довершена гармонія... Винятково сильне і приємне для вуха сопрано, вроджений акторський талант, досконале виконавське мистецтво, краса фізична і духовна. Соломію Крушельницьку досі вважають неперевершеною оперною дівою, яка перетворювала кожну виставу на неповторне мистецьке явище, на те, що означали словом «тріумф». Про неї знав весь світ. Свої особисті концерти вона завжди закінчувала українськими народними піснями.

Життя Соломії Крушельницької варте того, щоб про нього знімати художні фільми, телесеріали, писати романи та документальні розвідки. На її долю випала велика праця, велика слава і велика любов. Вона була дуже відомою і вільною у своїх діях, але війна і обставини зробили її заручницею радянської влади. Вона завжди наголошувала, що вона українка, але в незалежній Україні не так багато встигли зробити для її пам'яті.