КУЛЬТУРА Поточний бібліографічний список Випуск 6, 2023

 Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого пропонує бібліографічний список, який  містить інфоpмацію з періодичних видань та інтернет-джерел про загальні питання культури, також висвітлює проблеми національного в культурі, регіональної культурної політики, правові питання, економічні аспекти розвитку галузі питання підготовки кадрів, міднародного співробітництва в галузі культури, розвитку аматорства, бібліотечної та музейної справи, питання охорони пам'яток історії та культури, релігії та релігієзнавства.

Микола Куліш - біографія не з підручника - 130 років від дня народження

 

Микола Куліш: скромний хіпстер із креативного класу ХХ століття

Нехрестоматійна біографія молодості українського драматурга

Українські письменники-модерністи близькі й далекі, закатовані на Соловках і піднесені до рівня не лише культурних, але й політичних ідолів на батьківщині, вигнані в еміграцію, але не зламані життям.

Цей текст – спроба перетворити постать драматурга й генія української літератури на живу людину зі своїми проблемами й переживаннями, першим коханням і юнацькими театральними постановками – усім тим, чим живуть його ровесники сто років опісля. Хто такий Микола Куліш? Читай цікаві факти з його біографії: про що мріяв, як жив і кого кохав український драматург.

Цікаві факти – перший краудфандинг

Тепла Херсонщина. Холодна хата сім’ї наймитів. У День святого Миколая народжується Микола Куліш – драматург, інтелектуал, людина з крутим почуттям гумору і дуже коротким життям.

Село Чаплинка, крім того, що дало життя Кулішеві, як тоді, так і зараз нічим особливим не вирізняється. Це прозвучить дещо дивно, але найщасливіші дні в дитинстві Миколи минули за шкільною партою. Щоправда, один шкільний день запам’ятався не тільки безпосередньою дитячою радістю, але й глибоко прокушеною лівою рукою: коли маленький Коля окрилено й легковажно біг вулицею додому, на нього кинувся величезний пес. Мати обмила, перев’язала, а потім покарала – син забруднив кров’ю нову сорочку. Рука гоїлась важко.

У 1905 році Коля закінчив школу з «похвальним листом». Йому 14 років. У наступному абзаці біографія могла би скорочено розповісти про те, як він наймитував, повторював долю своїх батьків і мріяв про вільне життя, цікаві книжки і хорошу освіту, але є одне «але»: Куліш був здібним учнем, добре проявив себе в школі, і щедра місцева інтелігенція зібрала малому 100 карбованців на навчання в Олешківському міському чотирирічному училищі.

Від Чаплинки до Олешків – 86 кілометрів. Микола Куліш подолав їх на повільному сільському возі. Кажучи про час, це десь так само, якби сучасний студент із периферії їхав на пари в обласний центр на гіроскутері. Херсонські піски, через які проїжджали і в яких грузнули, нагадували хлопцеві морські хвилі, захоплювали й відвертали від думок про розлуку з рідним домом і невідомість майбутнього. Попереду було вже не дитинство, але ще не доросле життя – неймовірно цікавий період статевого дозрівання, формування життєвих переконань і навичок. Поруч друзі, які потім залишаться на все життя.

Патріот-нонконформіст

Хлопець підростав, і дедалі більше ставав схожим на батьків, хоча намагався від цього відхрещуватися. Від матері Куліш успадкував талант сторителінгу і чуття художника. Батько подарував неспокійний дух, байдужість до грошей і матеріалізму. Свій відбиток залишили і козацькі гени: Кулішеві передалася внутрішня зібраність, працьовитість, витривалість, невидимий вольовий стрижень і сміливий дух. Це все вкупі створило фантастично цікавий букет гарячого характеру, який юнак не соромився показувати.

Наприклад, тоді, коли йшлося про мову. Зрозуміло, що єдина школа в південноукраїнській Чаплинці була російськомовною. Учні студіювали грамоту та інші складні речі «великоімперською», але виходили на перерву й щебетали рідною українською – мовою батьків і друзів.

Усе змінилося після переходу Куліша в Олешки. Там українську мову з учнів відверто й цинічно виганяли, намагаючись вибити з них «селюків». Це «непорозуміння з мовою» слід було пережити й осмислити, що було для Куліша морально складно. На принизливі знущання він відповідав гострою і грубуватою говіркою. Тоді ж він уперше усвідомив себе «мужиком», тим, кого з нього так уперто намагались вигнати, і не соромився цього протягом життя.

В останньому класі Олешківської гімназії Куліш написав свій перший серйозний вірш – звісно, українською, нехай мужицькою та приниженою, але рідною.

Худі оверсайз і каучсерфінг

Коли Куліш приїхав в Олешки, грошей у кишені ледве вистачало на їжу, про власне житло він і мріяти не міг. Довелося проситися до людей – на довготривалий каучсерфінг. Колю прийняла до себе родина Алейникових, у якій було ще дев’ятеро рідних дітей. Можна собі уявити, як класно було Кулішу навесні, коли можна було вирватися з дому на вулицю й провести весь день просто неба із книжкою в руках. Гірше було взимку: темними вечорами доводилось стояти в черзі до гасової лампи, щоб елементарно вивчити уроки.

Після квартири Алейникових Куліш перебрався до притулку, з якого його теж досить швидко вигнали – за хуліганські віршики про вчителів. Микола влаштувався у шкільного приятеля Миші (Мішеля) Перерви. Від квітня до жовтня жив переважно в саду, де можна було сховатися від чужих очей і від думок про відсутність даху над головою. До батьківського дому повертатися не хотілося, там господарювала мачуха – хоча й добра, але чужа.

Хоч би яким крутим був характер і хоч би як хотілось не зважати на думку інших, Куліша хвилювала його зовнішність. Нічим не особливе кругле обличчя, темні очі, темне волосся, одяг із чужого плеча, відсутність грошей – це все закривало для Куліша шляхи до нових знайомств, яких так хотілося. Його душу шкребли гострими котячими кігтями всі можливі приниження – і від власної недосконалості, і від невміння м’яко поводитися з людьми й легко ставитися до уколів долі. Десь у цей період з’явилося вигадане ім’я «Кляус», за яким Куліш ховався від переживань. Він створив собі образ, якому дуже хотів відповідати, і це йому непогано вдавалося. Принаймні статус лідера серед ровесників Микола собі заробив.

Нетворкінги креативного класу

У квартирі Мішеля Перерви формується підпільний гурток самоосвіти, причому батько Мишка був під наглядом за політичну «неблагонадійність». Заздрісники називали цю нетворкінгову інтелектуальну тусовку скептично-романтично – «Ліга вільного кохання». Хлопці, а серед них і Куліш, збиралися читати дешеві книжки, петербурзькі газети, виступали з рефератами. Коли прийшла перевірка (хтось не витримав і обмовився), хлопці встигли сховати всі книжки в солом’яну стріху, але трійки з поведінки отримали.

Навчався юний Куліш не блискуче, з математикою взагалі не дружив, зате весь вільний час читав і перечитував. Йому здавалося, що в книжках можна знайти правду і щастя, а звідти перенести їх і в життя. Із тодішніх захоплень у літературі – Сократ, Платон, Шекспір, Шиллер, Байрон, Шевченко і Достоєвський, на дозвіллі – Євангеліє від Івана… Не дуже схоже на список бідного сільського хлопчиська з родини наймитів, чи не так?

В училищі з’являються перші спроби пера. Одна з них – бешкетна поема про ляпи шкільного життя, у якій Куліш висміяв учителя. Творик пішов по руках, дійшов до самих викладачів, які прийняли рішення про відрахування. На загальних зборах Куліша ніхто не підтримав. Розчарований і вражений, не кажучи жодного слова, Микола зібрав книжки, встав і пішов. Попри це завдяки заступництву окремих учителів йому дозволили скласти іспити за 4-й клас і дістати змогу перейти до гімназії. Микола вступає до олешківської чоловічої гімназії, мешкає у квартирі гімназійного приятеля, яку вони орендують у родини Невеллів, на харчі заробляє репетиторством – і це в 16 років!

У цей час Микола почав захоплюватися театром. Важко сказати, що саме тоді ставили в професійному театрі – чи то російському, чи то українському. Відомо, що в 1914 році він брав участь у «Гуртку шанувальників драматичного мистецтва», який поставив у літньому театрі українську комедію «Хатня революція». Хлопці тоді зробили хитрий маркетинговий хід: на афішах слово «хатня» було написане маленьким шрифтом, а «революція» – величезними літерами. Звісно, з такою рекламою вистава була приречена на аншлаг.

Те саме кохання

1911 рік. Куліш – жвавий юнак із веселими карими очима. Йому 19, він стрункий і високий, його зовнішність уже приваблює, а не відштовхує, він не соромиться знайомитися й мріяти. Як і в усіх у цьому віці, періоди пристрасної закоханості змінюються на розчарування, перший секс не дає ні щастя, ні спокою, а серце хоче плакати гіркими слізьми і співати від радості одночасно.

У домівці Невеллів жило троє дівчат, п’ятеро хлопців і їхня, як її іронічно називав на французький лад Куліш, «Маман». У родині любили романси, Микола співав разом з усіма, не соромлячись свого несподівано високого голосу. Тут Куліш знайомиться з майбутньою дружиною – Антоніною (Тосею) Невелль. Взаємне почуття, яке Куліш побачив у старшій від нього на рік зеленоокій милій Тосі, в атмосфері інтелігентної музичної родини він сприйняв з романтичним пориванням душі – це було те саме кохання. Через багато років, сидячи в холодній камері Соловецької тюрми, Куліш згадуватиме цей період юнацьких довжелезних розмов ночами.

До Тосі Куліш буде втікати з військової казарми, за це його звинуватять у дезертирстві. До неї він повернеться після армії, щоб разом почати нову історію їхнього кохання – дорослого, часто цинічного, часто незрозуміло жорстокого. Кохання холодного розуму, а колись – сліпого почуття.

Фактично все життя Куліша було молодістю, яка швидко переросла у зрілість. Що це – прожити 44 роки? Як і багатьох письменників-модерністів, його розстріляли в Сандармоському урочищі й скинули в спільну братську могилу. Лише в недавньому 1997 році місця масових розстрілів віднайшли громадські активісти. У розстрільному списку прізвище Куліша стоїть біля його друга – режисера Леся Курбаса.

Майже все життя Микола Куліш займався літературною творчістю. Він залишив після себе п’єси: «97», «Комуна в степах», «Хулій Хурина», «Зона», «Отак загинув Гуска», «Народний Малахій», «Мина Мазайло» та інші. Більшість із них була поставлена в театрі «Березіль».

Хронологічна таблиця

Дата	Подія
18 грудня 1892 року	Микола Куліш народився в селі Чаплинка.
1905 рік	Почав навчання в Олешківському міському восьмикласному училищі.
1908 рік	Вступив до Олешківської прогімназії.
1913 рік	Написав свою першу п’єсу – «На рыбной ловле», подав документи до Новоросійського університету, куди його прийняли.
1914 рік	Мобілізований до війська з початком Першої світової війни.
1918 рік	Організував в Олешках «Просвіту», почав писати роман «Трохим Леміш».
1919 рік	Член Дніпровського політвиконкому й завідувач управління народної освіти.
З 1925 року	Член «Гарту», згодом президент ВАПЛІТЕ, редактор «Червоного шляху» та «Літературного ярмарку», член «Політфронту», очолює УТОДІК.
1927-1933 роки	Розчаровується у новій владі, починає співпрацю з Лесем Курбасом у театрі «Березіль».
1934 рік	Звинувачений у буржуазному націоналізмі, присуджений до 10 років ув’язнення на Соловках.
У період із 27 жовтня до 3 листопада 1937 року	Розстріляний в урочищі Сандармох.

Джерело

Одеський Оперний театр - 145 років історії (і навіть трохи більше)

 

Визитівка Одеси – Оперний театр

Соломія Крушельницька. Голос, який підкорив світ!

Вона була – довершена гармонія... Винятково сильне і приємне для вуха сопрано, вроджений акторський талант, досконале виконавське мистецтво, краса фізична і духовна. Соломію Крушельницьку досі вважають неперевершеною оперною дівою, яка перетворювала кожну виставу на неповторне мистецьке явище, на те, що означали словом «тріумф». Про неї знав весь світ. Свої особисті концерти вона завжди закінчувала українськими народними піснями.

Життя Соломії Крушельницької варте того, щоб про нього знімати художні фільми, телесеріали, писати романи та документальні розвідки. На її долю випала велика праця, велика слава і велика любов. Вона була дуже відомою і вільною у своїх діях, але війна і обставини зробили її заручницею радянської влади. Вона завжди наголошувала, що вона українка, але в незалежній Україні не так багато встигли зробити для її пам'яті.

Одеса очима одесита: "Викентий Кугель. Взгляд фотографа"

 У Музеї західного та східного мистецтва (Пушкінська, 9) протягом грудня працює виставка «Погляд фотографа». На ній можна побачити знімки одесита Вікентія Кугеля, зроблені з 1913 до 1953 року.

До експозиції увійшли 72 фотографії, відреставровані та збільшені. Вікентій Матвійович знімав на скляні пластини, фотоплівку і навіть кіноплівку, не всі роботи сьогодні можна супроводжувати точним датуванням.

Більш як 60 років валіза зі цією спадщиною одеського фотографа пролежала недоторканою в тій квартирі, де жив автор, і де була його домашняя фотолабораторія, поки не була випадково віднайдена. В колекцію входить 2300 зображень, в основному на скляних пластинах, але також й на фотоплівці. 

Він так мало прожив: біографія та колоритні пісні легендарного співака Назарія Яремчука

Біографія Назарія Яремчука

Народився Назарій Назарович Яремчук 30 листопада 1951 року в селі Рівня Чернівецької області. Родина Яремчуків була чималою – Назарій був четвертою дитиною. Закінчив початкову школу в рідному селі, згодом навчався у школі-інтернаті у Вижниці.

Перший вокальний успіх

Після невдалої спроби вступити на географічний факультет ЧНУ працював сейсмографом у Західноукраїнській геолого-розвідувальній партії. Восени 1969-го молодий Яремчук почав виступи із вокальним ансамблем "Смерічка". Саме з цього моменту і розпочалась його співоча кар'єра

Свого часу Назарій Яремчук та Володимир Івасюк співали разом

Після зйомок фільму "Червона рута" у 1971 році Назарій втрачає матір – Марію Даріївну, яку безмежно любив, тому й доньку назвав на її честь.

Любов до донечки була безмежною, саме тому співак щоразу на гастролі брав маленьку подушечку Марічки, яку вважав своїм талісманом. У 1978-му році Яремчуку присвоїли звання заслуженого артиста України і нагородили орденом Дружби народів.

Яремчук із донечкою Марією

Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції Назарій тричі приїжджав у зону відчуження у найважчий час, щоб виступити там перед ліквідаторами наслідків планетарного лиха, можливо, саме це стало причиною його недуги.

Хвороба Назарія Яремчука

І наче все було чудово, шалений кар'єрний успіх, слава, троє чудових дітей, мільйон слухачів та пісні, що приносили визнання, та все перекреслила хвороба – у Назарія діагносували рак шлунку.

Співак до останнього виступав на сцені

Друзі Назарія допомогли йому виїхати до Канади, сподіваючись, що західна медицина зможе допомогти. Співак пройшов обстеження, знав про свій страшний діагноз. Операцію зробили запізно, і вона не допомогла. Але навіть тяжкохворим Яремчук продовжував виступати. Ось, як сам Яремчук писав про недугу у своєму щоденнику:

А ось межа життя – 43. Лежу у лікарні після операції на шлунок. Все, як скрізь сон: лікарі, спілкування, відчуття безодні. П’ять годин проходила екзекуція. Лікар Hairte сказав, що раку більше нема.

Яремчук швидко згасав і страждав від страшенного болю. Він дуже переживав, що діти стануть сиротами. За тиждень до смерті у щоденнику написав:

На вулиці ХХ століття, невже нічого не можна зробити?

Та після чималої боротьби за життя, 30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер. Співака поховали на центральному кладовищі у Чернівцях та посмертно присвоїли Шевченківську премію.

22 серпня 2021 року Назарій Яремчук отримав звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, формуванні національної ідентичності, багаторічну плідну творчу діяльність і високу виконавську майстерність.

Найвідоміші пісні Яремчука

"Червона рута" спільно з Володимиром Івасюком

Назарій Яремчук "Стожари"

"Гай, зелений гай" у виконанні Назарія Яремчука 

Найріднішим на світі - з любов'ю

Вітаємо усіх матерів із Днем Матері.

До цього свята - у дітячому відділі Южненської публічної бібліотеки - виставка робіт вихованців ЮШМ.

КОНКУРС ФОТОМАЛЮНКА

Увага! З 18 по 31 травня Національна бібліотека України для дітей оголошує Всеукраїнський конкурс фотомалюнка «Мрійник року». Намалюйте свою мрію, сфотографуйте та повідомленням відправте на сторінку Facebook. Надіслані фото ви зможете переглянути та проголосувати за кращі у фотоальбомі «Мрійник року». Переможці визначатимуться методом «народного голосування» – кількістю вподобань, а найкращих оберуть професійні художники. Результати фотоконкурсу дізнаємося у прямому ефірі 1 червня у Міжнародний день захисту дітей, які оголосить генеральний директор Національної бібліотеки України для дітей Алла Іванівна Гордієнко. Давайте помріємо, намалюємо і реалізуємо наші мрії!

Положення про конкурс на сайті бібліотеки: http://www.chl.kiev.ua/Default.aspx?id=9196

"Співець українського слова"

     У Палаці культури "Дружба" 10 березня, в рамках святкування Шевченківських днів, пройшов фестиваль-конкурс  літературно-музичних композицій та читців "Співець українського слова". 35 учасників проявили свою майстерність в декламуванні віршів, ще три команди учасників представили літературно-музичні композиції. 

         Конкурсантами стали вихованці дитячих садочков та шкіл міста, які змагалися у кількох вікових категоріях (віком до 6 років, від 6 до 10 років, від 10 років).

         Під час конкурсу прозвучало безліч маловідомих рядків з творчості Кобзаря. До складу журі конкурсу увійшли представники освіти, культури, спорту та молодіжної політики, міської бібліотеки, режисер ПК "Дружба", южненські поетеси.  

           Призери конкурсу були нагороджені грамотами та подарунками у вигляді книг і настільних ігор. Журі також вручило подяки і призи іншим дітям за часть у конкурсі.

ВДИВЛЯТИСЯ У ТЕМРЯВУ В МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ НЕЗРЯЧИХ

13 листопада 2019 року, у Міжнародний день незрячих, у Києві відбудеться допрем’єрний показ повнометражного документального фільму режисера Сергія Волкова «Вдивляючись у темряву» і прес-конференція, присвячена показу. Це перша в Україні документальна стрічка, під час створення якої було застосовано технологію аудіодескрипції (тифлокоментування). Фільм повністю адаптований для незрячих. На показ запрошені люди з порушеннями зору, які зможуть переглянути цю стрічку.

Фільм «Вдивляючись у темряву» — це українсько-шведський проект, знятий за підтримки Держкіно України і шведської компанії Grumant Productions HB. Режисер та автор сценарію стрічки — Сергій Волков. Фільм розрахований на фестивальне життя і прокатну історію.

Сергій Волков розповідає: «Це фільм-притча про Україну та її минуле, про сьогодення та майбутнє. «Темрява» у фільмі одночасно реальна і метафорична. За сюжетом, незрячий, що випадково осліп у дитинстві, допомагає адаптуватися іншому – ветерану, який втратив у зоні АТО зір, але не сенс життя. Це розповідь від імені людей з інвалідністю: погляд незрячих на «здоров’я» нашої держави і суспільства, історія про те, що ніколи не можна втрачати віри та надії».

Фільм водночас є твором мистецтва і частиною соціального проекту. «Мовою і засобами кінематографу ми розповіли про щоденні проблеми людей з порушеннями зору для того, щоб розпочати діалог усередині суспільства, залучити до нього владу і громадськість. Наша мета — підкреслити необхідність інтеграції незрячих людей до повноцінного життя громади, а також привернути увагу до проблем ветеранів АТО та недостатнього соціального захисту військових, які відстоюють незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України на Донбасі», — підкреслює режисер.

Кінопроєкт спільного українсько-шведського фільму «Вдивляючись у темряву» став одним із переможців восьмого конкурсного відбору Держкіно. Режисером та автором сценарію стрічки є Сергій Волков, продюсери картини – Галина Криворчук (студія «ВІАТЕЛ», Україна) та Alex Shiriaieff (Grumant Productions HB, Швеція). Зйомки фільму тривали 5 років, проходили в різних містах України. Було відзнято понад 100 знімальних змін. Офіційна прем’єра фільму в Україні запланована на 2020 рік.

13 листопада — Міжнародний день незрячих. Ця всесвітня дата покликана привернути увагу суспільства до тих, хто втратив зір і опинився у важкій життєвій ситуації. Щороку 3000 українців стають інвалідами по зору. Загалом в Україні, за різними даними від 80 до 100 тисяч громадян не бачать взагалі або мають глибокі порушення зору (на жаль, точної статистики немає). В українських реаліях життя таких людей не просто важке, воно складається з безлічі проблем, яких не помічає решта людей – зрячих. Система освіти, підприємства системи УТОС, на яких працюють люди з вадами зору, соціальне забезпечення, доступність інфраструктури міст – це лише невелика частина проблем. Можна констатувати, що для повноцінного життя людей з порушеннями зору в Україні нема належних умов.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ НЕЗРЯЧИХ

205 років зі дня народження Тараса Григоровича Шевченка

 Великому поетові і художнику Тарасові Шевченку в Україні і світі встановлено приблизно 1100 пам’ятників. Загалом це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів.

Найвищий у світі пам’ятник Шевченкові, висотою 7 метрів, стоїть у Ковелі, що на Волині. А ось найвище місце на Землі, де встановлений монумент поетові, на піку Шевченка у Кабардино- Балкарії – 4200 метрів над рівнем моря.

Мистецтвознавці називають оригінальним пам’ятник Кобзареві у Римі, де поет зображений в образі античного філософа. А за мистецькими цінностями вирізняють монументи у Харкові, Києві, Каневі, Вашингтоні.

Пам'ятники Тарасові Григоровичу Шевченкові встановлені в усіх обласних центрах України, багатьох містах і селах держави, а також у численних столицях і містах за кордоном (встановлені за ініціативи і коштом української еміграції, як дарунки від України, за обміном тощо).

Перший пам'ятник Т. Шевченку відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт-Шевченко (Казахстан) під керівництвом І. О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

В Україні перший пам'ятник Шевченку (його погруддя) встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Загалом, в Україні та світі є 1384 пам'ятники Кобзареві, з них 1256 — в Україні та 128 — за кордоном у 35 країнах. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури. В Україні найбільше пам'ятників встановлено на Прикарпатті.

Творча молодь Одещини 2019

Щорічна Премія «Творча молодь Одещини 2019»

З метою популяризації культурного та творчого життя серед молоді Одеського регіону, заохочення юних та повних амбіцій творчих людей, а також можливості дати молодим талантам новий поштовх у роботі над собою, Громадська організація «Молодіжна організація ЛАЙТ» проводить щорічну Премію «Творча молодь Одещини 2019».
У Премії «Творча молодь Одещини  2019» бере участь молодь віком до 35 років у 26 номінаціях. Участь безкоштовна. Конкурсанти надають інформацію про творчі здобутки тільки за 2018 рік. Переможців у номінаціях очікують кубки, грамоти та подарунки.
Для участі у проекті необхідно до 11 березня 2019 року заповнити електронну анкету за посиланням: https://goo.gl/6Sluhi.
Більш детальна інформація про захід за посиланнями:
https://www.facebook.com/LIGHT.odessa/

Дивосвіт Марії Приймаченко

Життя Марії Приймаченко в 10 фактах

Марія Приймаченко народилася за різними даними 31 грудня 1908 або близько 12-13 січня 1909 року у селі Болотня на Київщині. За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт. Вважається неперевершеним митцем наївного народного стилю (примітивізму). У своїх роботах зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети з селянського побуту. Протягом життя художниці її картини відвідали експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, численних республіканських показів мистецтв, а також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють в десятки тисяч доларів, проте все життя художниця прожила у скруті.

Марія Оксентіївна і її постать оповиті химерними загадками та таємницями.

Все краски Индии

25 июля в Южном впервые состоялся индийский фестиваль красок в стиле Холи. Соответственно вся площадь Мира превратилась в маленькую Индию во время этого праздника весны.

Праздничную атмосферу уже создали гости фестиваля, когда стали бросать друг в друга разноцветный порошок. Не только люди, но и собаки «украсились» всеми цветами радуги.

На площади была открыта индийская ярмарка, где продавцы в национальных индийских костюмах торговали сувенирами из жаркой страны. Это всё заставляло на время поверить в то, что находишься в Индии и принимаешь участие в ярком празднестве.

Культурне життя Одещини на сторінках преси. ЧЕРВЕНЬ

Скульптуры и живопись, вдохновлённые водой

Мокрые скульптуры от Кэрол Фейерман (Carole Feuerman)

В это сложно поверить, но на этих снимках не живые люди, а скульптуры, сделанные всемирно известным скульптором  Кэрол Фейерман. На всех её скульптурах люди представлены мокрыми, в купальных костюмах и шапочках. Капли воды придают её скульптурам ещё большую реалистичность, заставляя нас задуматься, не настоящие ли это люди?

Маленькі художники Южного

      Сьогодні зранку в приміщенні дитячого відділу бібліотеки було гамірно: до нас завітали першачки та другокласники УВК №2.       Запросили ми їх, аби познайомити з викладачами ЮДШМ Тетяною Іванівною Нікоряк та Іриною Федорівною Матушевською. Зустріч ця планувалася вже давно і була присвячена відзначенню 40-річчя нашого міста.

Хроніка культурного життя Одещини - 05

Художник, так же, как поэт…

До 40-річчя Южного

Інформаційний список

ДЕМ’ЯНИ́ШИНА Лариса Семенівна (09. 07. 1965, с. Селище Сокирян. р-ну Чернів. обл.) – живописець і графік. Закінчила Одеський педагогічний інститут (1991; викл. Н. Желтомирська, Н. Миголатьєва, Е. Серпіонова). Член творчого об’єднання «Новація» (м. Южне Одес. обл., 2005). Працювала 1991–2000 у міській школі мистецтв. Відтоді – на творчій роботі. Від 2004 – голова відділення товариства «Просвіта» у м. Южне. Учасниця мистецьких виставок, вітчизняних та закордонних пленерів від 1997. Персональні – в Одесі (2000, 2003–06), Фленсбурзі (Німеччина, 2004), Львові (2008). У пейзажах і натюрмортах створює феєрію поєднань головних складових південно-українського Космосу: Сонця, Степу, Моря і Небокраю. У вишуканих композиціях на шовку досягла малярської невимушеності та імпровізаційності. Виконала серію виразних художньо-графічних оформлень книжок. Для творчої манери Лариси Дем’янишиної характерна пружно-барокова система ліній, що природно поєднує багатозначність і символістичність класичної вільної графіки з емоційною «кучерявістю» народних малювань.

Лариса Дем'янишина — автобіографія

Я, Лариса Семенівна Дем'янишина, своє дитинство провела в чарівному буковинському краї, мрія стати художником привела в Одесу. Тут я здобула фахову освіту і уже більшу частину свого життя проживаю у невеличкому приморському містечку Южне одеської області.

На чорноморських просторах виросли діти і уже підростають внуки, а любов до малої батьківщини проростає в творчості і живить її. Сьогодні я молюся за мир і єдність в Україні. Мені пощастило побувати в різних країнах, я знаю світ великий і прекрасний, а ми маємо зробити все, що від нас залежить, щоб наша Богом дарована земля очистилася і розцвіла!

"СОНЦЕ СВІТИТЬ ВСІМ"

Напередодні Пасхи, 7 квітня, в міській бібліотеці, в рамках проекту "Сонце світить всім" демонстрували фільм "Ісус", 1979 р. Слідкуйте за анонсами, обіцяємо показувати тільки гарні, сімейні фільми)))

Відстежуйте новини проекту "Сонце світить всім" на Facebook.