Освітній онлайн-курс для бібліотекарів «Бібліотека – відкритий публічний простір»

18 грудня - Міжнародний день мігрантів

Міжнародний день мігранта  наголошується за пропозицією Генеральної асамблеї ООН (Резолюція № A/RES/55/93) щорічно, 18 грудня, починаючи з 2000 року. У цей день в 1990 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про захист прав всіх робочих мігрантів і членів їх сімей.

Мета проведення цього Дня – зміцнити глобільні заходи захисту біженців і мігрантів. Ці зобов'язання містяться в Нью-Йоркській декларації, в який виражається політична воля світових лідерів, спрямована на порятунок життів, захист прав людини і справедливий розподіл відповідальності на глобальному рівні.

Українська революція 1917-1921 років

Герої Чорнобиля, які врятували Україну і весь світ

14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції стався вибух. Катастрофа забрала здоров'я та життя багатьох людей, які відчайдушно боролися з наслідками аварії. Такою ціною вдалося врятувати світ від ще серйознішої катастрофи. 

                                              1. ПЕРШІ ДНІ КАТАСТРОФИ

У перші дні аварії основні зусилля спрямовували на зниження радіоактивних викидів зі зруйнованого реактора, аби запобігти серйознішим наслідкам.

2. ЧЕРГУВАННЯ В РАДІОАКТИВНІЙ ЗОНІ

Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набирав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їхнє місце приїжджали інші.

3. НАДЗВИЧАЙНА СИЛА ВОЛІ СЛАБКОЇ СТАТІ

Крім чоловіків на службу було взято багато жінок: кухарки, медики, дозиметристи. Їх робота межувала зі смертельною небезпекою.

                                                 4. ПІК ЛІКВІДАЦІЇ

Основна частина ліквідаційних робіт була виконана у 1986–1987 рр. У них брали участь приблизно 240 тисяч людей.

5. "ЗНИКЛИЙ БАТАЛЬЙОН"

Влада тривалий час навіть не визнавала факту використання мобілізованих у ліквідації аварії на ЧАЕС. І в історію ці майже 700 ліквідаторів увійшли як "зниклий батальйон". Усього ж на атомній станції в перші роки працювали понад чверть мільйона ліквідаторів.

6. ЗАГАЛОМ "САРКОФАГ" БУДУВАЛИ БЛИЗЬКО 600 ТИСЯЧ ОСІБ                                                                          Наприкінці 1986 року реактор накрили спеціальним "саркофагом", задля запобігання розповсюдженню радіоактивних часток. Укриття було збудоване добровольцями та мобілізованими солдатами, яких пізніше назвуть ліквідаторами. За весь час будівництва "саркофагу" їх нараховувалось близько 600 тисяч осіб з усього тодішнього СРСР.

7. СПЕЦОДЯГ ПОЖЕЖНИКІВ                                                                                                                                                                Деякі рятувальники працювали у радіоактивній зоні без респіраторів. Спецодяг видавався та змінювався раз на тиждень.

8. РОЗПЛАТА ЖИТТЯМ ТА ЗДОРОВ'ЯМ                                                                                                                                Зупинити активне виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора вдалося лише ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

9. ФОТО ТА РЕЧІ ГЕРОЇВ                                                                                                                                                                        Зараз у Києві діє національний музей "Чорнобиль", в якому можна дізнатися про подробиці аварії, переглянути особисті речі ліквідаторів, історичні фото, документальні фільми про Чорнобиль.

10. ВШАНУВАННЯ ЛІКВІДАТОРІВ                                                                                              Пам'ятники ліквідаторам і жертвам Чорнобильської аварії є в багатьох містах України, Росії та Білорусі. Зокрема, лише у Києві існує майже двадцять меморіалів та пам'ятних знаків, присвячених вшануванню пам'яті пожежних-ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній станції.

джерело

ТВ МИГ - репортаж

Образи людей з інвалідністю в художній літературі (до Міжнародного дня інвалідів)

Інвалідність впливає на всіх, хто так чи інакше зіштовхується з цим явищем. Життя людини, яка отримала тяжкі травми та ушкодження здоров’я, докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує: рідних, друзів. Література, особливо художня, тим і славиться, що звертає увагу читачів на різні проблеми людського життя і особистості – як позитивні, так і негативні. Вдумливого автора завжди цікавить, як людина проходить різні випробування, у тому числі – пов’язані з інвалідністю.

Читати статтю

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ

У п'ятницю, 6 грудня відбудеться презентація книги

 Олександри Яворівської 
"ЮКІ. Людина 400 шрамів"

Про автора:

Олександра Яворівська здобула ступінь магістра журналістики в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. Понад десять роківпрацювала на телебаченні — спочатку журналістом, а тоді ведучою новин. Історія про хокеїста українського походження Террі Савчука задумувалась як невеличке оповідання для домашнього читання своїм двом дітям. Та що більше відкривалося перед авторкою фактів із життя цього неймовірного спортсмена, то величнішою вимальовувалась його історія, яка зрештою переросла в книжку. 

Про книгу:

"«Юкі» — найкраща книжка на спортивну тематику серед усіх, що потрапляли мені до рук за останні півдесятка років… Це розповідь про жорстоку й небезпечну командну гру 40–50-х років минулого століття, коли поява на полі в захисній масці означала незмивну ганьбу, коли хокейні воротарі часто залишали арену на лікарняних ношах".
Макс Кідрук, письменник

"Ця історія вчить, мотивує й надихає. І не лише у спорті…"

Костянтин Симчук, воротар збірної України, майстер спорту міжнародного класу

Ця книжка — про найвидатнішого воротаря в історії хокею, українця за походженням Тараса Савчука, людину 400 шрамів, як його називали тогочасні газети. Його ім’я занесене до Хокейної зали слави, а його рекорд — 103 «сухі» перемоги — понад сорок років не зможе побити ніхто. Життя Тараса Савчука — це історія про те, що мрія й любов сильніші за вроджені хвороби, не сумісні зі спортом, за щоденні страшні травми й ризик більше ніколи не вийти на лід. Де він брав сили грати в хокей і бути в ньому найкращим упродовж всієї кар’єри? Чому був нестерпним у спілкуванні? Що приховував від світу? За ким тужив усе життя, і кому присвячував свої перемоги? 

СВЯТО В БІБЛІОТЕЦІ

"Цей дивний світ - бібліотека!"

     Останні дні цієї осені запам'яталися першачкам южненських шкіл цікавими відвідинами дитячого відділу міської бібліотеки. Для тих, хто ледь-ледь відкрив для себе захоплюючий світ книг, бібліотекарі влаштували чудове свято: посвяту в читачі.
     Ведуча свята - зав. відділу обсл. дітей Віра Олександрівна Леонова, разом з Безграмотною Принцесою перевірили першачків на знання прислів'їв про книги. Разом з дітьми Бібліотекар переконала Принцесу, а також ледачих школярок Нехочуху і Немогуху, що охайність, чистота дуже важливі у житті людини.
           Пройшовши Посвяту в читачі бібліотеки бібліотеки, першачкі дали урчисту обіцянку - виконувати правила бібліотеки щодо поводження з книгою. 
                   Наостанок дітлахи подивилися цікавий та повчальний мультфільм та залишили царину книг, пообіцявши неодмінно сюди повернутися.
    

НЕВІДОМИЙ МАЙДАН: РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ В ІСТОРІЯХ ОЧЕВИДЦІВ

Лише кілька років минуло від початку буремних подій на Майдані Незалежності у Києві та центральних площах інших міст України. Поступово частину спогадів перекрила війна на Сході країни, інші моменти з часрм стерлися з пам'яті. 

у спільному спецпроекті ТСН.ua і Українського інституту національної пам'яті висвітлені події кривавого протистояння на Майдані очима свідків: звичайних волонтерів, музикантів, письменників, медиків, викладачів та просто сміливчів, які ризикували своїм життям, майбутнім та творили історію на очах у всього світу.  

ЧИТАТИ ДАЛІ

Хронологія основних подій Євромайдану 2013 - 2014

Інфографіка у повному розмірі

ВДИВЛЯТИСЯ У ТЕМРЯВУ В МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ НЕЗРЯЧИХ

13 листопада 2019 року, у Міжнародний день незрячих, у Києві відбудеться допрем’єрний показ повнометражного документального фільму режисера Сергія Волкова «Вдивляючись у темряву» і прес-конференція, присвячена показу. Це перша в Україні документальна стрічка, під час створення якої було застосовано технологію аудіодескрипції (тифлокоментування). Фільм повністю адаптований для незрячих. На показ запрошені люди з порушеннями зору, які зможуть переглянути цю стрічку.

Фільм «Вдивляючись у темряву» — це українсько-шведський проект, знятий за підтримки Держкіно України і шведської компанії Grumant Productions HB. Режисер та автор сценарію стрічки — Сергій Волков. Фільм розрахований на фестивальне життя і прокатну історію.

Сергій Волков розповідає: «Це фільм-притча про Україну та її минуле, про сьогодення та майбутнє. «Темрява» у фільмі одночасно реальна і метафорична. За сюжетом, незрячий, що випадково осліп у дитинстві, допомагає адаптуватися іншому – ветерану, який втратив у зоні АТО зір, але не сенс життя. Це розповідь від імені людей з інвалідністю: погляд незрячих на «здоров’я» нашої держави і суспільства, історія про те, що ніколи не можна втрачати віри та надії».

Фільм водночас є твором мистецтва і частиною соціального проекту. «Мовою і засобами кінематографу ми розповіли про щоденні проблеми людей з порушеннями зору для того, щоб розпочати діалог усередині суспільства, залучити до нього владу і громадськість. Наша мета — підкреслити необхідність інтеграції незрячих людей до повноцінного життя громади, а також привернути увагу до проблем ветеранів АТО та недостатнього соціального захисту військових, які відстоюють незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України на Донбасі», — підкреслює режисер.

Кінопроєкт спільного українсько-шведського фільму «Вдивляючись у темряву» став одним із переможців восьмого конкурсного відбору Держкіно. Режисером та автором сценарію стрічки є Сергій Волков, продюсери картини – Галина Криворчук (студія «ВІАТЕЛ», Україна) та Alex Shiriaieff (Grumant Productions HB, Швеція). Зйомки фільму тривали 5 років, проходили в різних містах України. Було відзнято понад 100 знімальних змін. Офіційна прем’єра фільму в Україні запланована на 2020 рік.

13 листопада — Міжнародний день незрячих. Ця всесвітня дата покликана привернути увагу суспільства до тих, хто втратив зір і опинився у важкій життєвій ситуації. Щороку 3000 українців стають інвалідами по зору. Загалом в Україні, за різними даними від 80 до 100 тисяч громадян не бачать взагалі або мають глибокі порушення зору (на жаль, точної статистики немає). В українських реаліях життя таких людей не просто важке, воно складається з безлічі проблем, яких не помічає решта людей – зрячих. Система освіти, підприємства системи УТОС, на яких працюють люди з вадами зору, соціальне забезпечення, доступність інфраструктури міст – це лише невелика частина проблем. Можна констатувати, що для повноцінного життя людей з порушеннями зору в Україні нема належних умов.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ НЕЗРЯЧИХ

Українська революція 1917 - 1921

Масовий захід у бібліотеці

         06 листопада 2019 року в 14.15 у приміщенні міській бібліотеки (вул. Т.Г. Шевченка, 1/1) відбудеться зустріч членів Южненської спілки ветеранів з учнями 11 класу НВК №2.          

ЩО ПОЧИТАТИ НА ХЕЛЛОВІН

   
Дуже скоро нас очікує ніч Хелловіна. А шанувальникам страшилок особливо хочеться щось почитати в цей містичний вечір. Це можуть бути містичні книги, де згадується Хелловін або книги про привидів, чаклунів, відьом, вампирів та інших мистичних істот. Тобто все, що відповідає настрою напередодні Дня Всіх Святих.

Хелловін: все, що потрібно знати про найвеселіше свято року. 

          Хелловін відзначають щорічно восени, а це означає, що зовсім скоро усі почнуть готуватися до цього моторошного, але оригінального свята. Що ми знаємо про нього? Зараз розповімо.

                 Останнього часу найпопулярніше кельтське свято Хелловін набирає обертів і у нашій країні. Якщо тобі цікаво все про Хелловін 2019 - якого числа, звідки пішла традиція відзначати день усіх святих, що робити на це свято і як до нього приготуватися, ти звернувся за вірною адресою.

Українська революція 1917 - 1921

Відеоробота до 100-річчя Української революції 1917-1921 років від Українського інституту національної пам’яті та kvideo.com.ua відтепер доступна у мережі. Її створив історик, режисер, автор документальних фільмів «Тризуб Нептуна» та «Українська революція» Іван Канівець.

У відео використано світлини з колекцій Музею Української революції 1917-1921 років, Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного, приватних колекціонерів, Віртуального Музею УНР.

Вперше ролик демонструвався 29 січня 2019 року на Вечорі пам’яті героїв Крут та «Пісні Української революції» у Колонній залі Київради. Нині його викладено у вільний доступ.

У відеороботі звучать пісні у виконанні народного артиста Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька» з альбому «Пісні Української Революції», зокрема: «Стяг», «Гей, вкраїнці, єще наша живе річ святая», гимн Українських січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

Українська революція 1917-1921 років

Західноукраїнська Народна Республіка

 (листопад 1918–липень 1919)

Розпад Австро-Угорської монархії, прозваної “клаптиковою імперією”, відкрив шлях до незалежності її народів. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва українського та польського національно-визвольних рухів. Права на неї заявили одночасно Українська національна рада та Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх народів і держав.

Змагання за першість у Львові виграли українці, які швидко і рішуче встановили контроль над краєм. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка. Однак закріпити успіх галичани не змогли. Після місяця затятих боїв українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу Західноукраїнській народній республіці облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

Допомога Києва, на яку розраховували державні мужі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею. Зміцнілі польські війська за підтримки переможної Антанти окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію. Врешті уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднано до Польщі.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.

Українській політичній еліті не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності. Це обумовлено не лише зовнішніми геополітичними чинниками, небажанням держав – переможниць у Світовій війні бачити Україну самостійною, а й проблемами внутрішнього характеру. Йдеться про недостатню консолідацію суспільних верств, гострі ідейні протиріччя політичної еліти, недооцінку значення збройних сил у захисті державного суверенітету, кволість мобілізаційних зусиль урядів, прорахунки у виборі стратегічних союзників.

НАТО: 70 років історії

Україна—НАТО

Співробітництво НАТО з Україною має вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією.

НАТО: 70 років історії

Співпраця з державами поза межами Альянсу

Українська революція 1917-1921 років

Директорія УНР 

(грудень 1918–листопад 1921)

Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні.  Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади. У Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля учасників Першої світової війни, взяла участь українська делегація.

Політика Директорії УНР була спрямована на консолідацію українського суспільства. Її лідери намагалися врахувати вимоги політичних партій і суспільні очікування. За коаліційним принципом сформували уряд – Раду Народних Міністрів. Своєрідним компромісом стала політична система УНР, базована на принципі трудових рад, коли своїх представників у владу могли делегувати тільки «працюючі класи». Натомість у національному питанні взяли курс на розбудову незалежної держави. 1 січня 1919 р. Директорія затвердила закон про державну мову в УНР та закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви, за яким православна церква в Україні мала стати автокефальною. Ухвалили закон про запровадження державної української грошової одиниці – гривні, відповідно до якого з ужитку виводились російські грошові знаки, як царські, так і «керенки». Скасовували приватну власність на землю, яку оголосили «народним добром». За Директорії відбувається розширення дипломатичних зносин УНР, розвивається наука та культура. Одне з найвизначніших досягнень - проголошення Акта Злуки про об’єднання УНР і ЗУНР в єдиній соборній державі.

Однак в грудні 1918 р. без оголошення війни агресію проти УНР розпочала радянська Росія. Її війська швидко просувалися вглиб української території. 2 лютого 1919-го Директорія та весь державний апарат УНР змушені були спішно евакуюватися з Києва до Вінниці. Не витримавши тиску та ваги відповідальності, 10 лютого 1919 р. Володимир Винниченко подав у відставку. Головою Директорії став Симон Петлюра. Саме йому довелося очолювати українську державу в найдраматичніший період її існування. Вона в надтяжких умовах без зовнішньої підтримки продовжувала збройну боротьбу проти «червоної» та «білої» Росії. В листопаді 1920 р. залишки українських військ і державного апарату УНР під натиском переважаючої більшовицької армії змушені були відійти на територію Польщі.

НАТО: 70 років історії

Військові операції і місії НАТО

Північноатлантичний альянс відіграє активну і провідну роль у гарантуванні миру і безпеки на міжнародній арені. Тривалий час НАТО вдавалося підтримувати мир і безпеку європейських країн виключно політико-дипломатичними шляхами. Однак початок 1990-х відзначився новими викликами і загрозами європейській безпеці. Першим серйозним випробуванням для НАТО як організації, що набувала характеру сили, покликаної не лише забезпечувати оборону її членів, а й сприяти збереженню миру та стабільності на всьому євроатлантичному просторі стала війна в Югославії. Перші три операції Альянсу з підтримання миру мали місце в Європі — в Боснії і Герцеговині, в Косові і в колишній Югославській Республіці Македонія.

Від медіаграмотності до медіакультури

Від медіаграмотності до медіакультури : навчально-методичний комплекс медіазанять

Від медіаграмотності до медіакультури : навчально-методичний комплекс медіазанять / наук. редактор В. І. Шуляр – Миколаїв : ОІППО, 2016. – 68 с.

Анотація:

У комплексі представлена тематика медійних занять для суб’єктів педагогічного процесу: дошкілля, учнів початкової, основної та старшої шкіл, педагогічних і бібліотечних працівників, батьків.

НАТО: 70 років історії

Організаційна структура, політика прийняття рішень

НАТО є військово-політичним союзом 29 держав, що володіє всією необхідною інфраструктурою і системою органів з її управління. Вона є міжурядовою, а не над державною організацією. Це союз незалежних, суверенних держав, що об'єдналися в інтересах спільної безпеки та захисту спільних цінностей. Основною метою Північноатлантичного альянсу є захист свободи і безпеки його членів у Європі та Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Для досягнення цієї мети Альянс використовує як свій політичний вплив, так і військову потужність, залежно від характеру проблем безпеки, що постають перед державами-членами НАТО.

НАТО: 70 років історії

Країни-члени НАТО

Перші 12 держав, що підписали Північноатлантичний договір 4 квітня 1949, стали країнами-засновниками НАТО:

Розширення Альянсу

Процес вступу до альянсу регулюється Статтею 10 Північноатлантичного договору і наступних угод. Країни, охочі приєднатися повинні відповідати певним вимогам і завершити багатоступінчастий процес, що включає політичний діалог і військову інтеграцію.

Докладніше ТУТ

Українська революція 1917-1921 років

Українська Держава Павла Скоропадського (Гетьманат)

 (квітень–грудень 1918)

Здобувши владу, гетьман Павло Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності. В період Гетьманату була розбудована дієва регіональна адміністрація. Вона контролювала найбільшу за весь час Української революції в територію, а також вела перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані. Українська Держава була визнана 30 країнами.

НАТО: 70 років історії

Історія розвитку і трансформації Альянсу. Основні етапи

2002—2018

НАТО: 70 років історії

Історія розвитку і трансформації Альянсу. Основні періоди

1990—2002

            Процес постбіполярної трансформації НАТО розпочався з Лондонського саміту Альянсу, що відбувся у липні 1990 року. На саміті глави держав і урядів країн-членів дійшли висновку про необхідність пристосування Північноатлантичного альянсу до нової стратегічної ситуації та нового середовища безпеки. Основними напрямками трансформації було визначено скорочення чисельності об'єднаних збройних сил при одночасному підвищенні рівня їх мобільності та здатності оперативно діяти у надзвичайних ситуаціях, розвиток і поглиблення відносин з новими демократичними державами Східної Європи, а також міжурядовими європейськими інституціями — ОБСЄ, ЄЕС, ЗЄС. Розвиток і реалізація ідей, висунутих на Лондонському саміті, привели до розробки нової стратегічної концепції Альянсу, схваленої на наступній зустрічі глав держав та урядів країн-членів НАТО у Римі у листопаді 1991 року. У прийнятому документі зазначалося, що глибокі політичні зміни, які відбулися в Центральній та Східній Європі від 1989 року, стали результатом зникнення безпосередньої загрози, що викликала найбільшу занепокоєність Альянсу впродовж сорока років його існування. Усунення загрози спланованої агресії означало припинення існування чинника, навколо якого фокусувалася стратегія НАТО, а отже, безпека всіх його членів зміцнилася. Проте, як наголошувалося в документі, тепер їй загрожують інші різноманітні ризики, які важко спрогнозувати й оцінити: міжетнічна ворожнеча і територіальні спори у країнах ЦСЄ можуть привести до виникнення збройних конфліктів, у які можуть бути втягнені зовнішні сили і які можуть перекинутися на країни НАТО, безпосередньо позначаючись на їхній безпеці.

              Аналіз нової стратегічної ситуації дав змогу авторам концепції зробити два важливих висновки про збереження цілей і функцій Альянсу в сфері безпеки і про створення ширших, ніж будь-коли, можливостей для досягнення його цілей політичними засобами. Йшлося про діалог і співробітництво між членами НАТО й іншими державами в усіх галузях, пов'язаних з європейською безпекою. Ця думка, висловлена в документі ще в досить обережній формі, засвідчувала, однак, про принципово новий підхід до архітектури європейської безпеки і незабаром стала невід'ємною складовою загальної стратегії Альянсу. Стосовно оборони стратегічна концепція 1991 року передбачала зниження загальної чисельності збройних сил і рівня їхньої боєготовності з одночасним підвищенням їх мобільності, гнучкості та здатності діяти в критичних ситуаціях. З цією метою планувалися певні зміни у структурі збройних сил і військового командування альянсу. Концепція передбачала широке використання сил негайного та швидкого реагування, в тому числі багатонаціональних, здатних діяти в різноманітних, непередбачуваних ситуаціях. Важливою корективою було також зменшення залежності військової стратегії альянсу від ядерної зброї, яка має відігравати головно політичну роль — збереження миру, стримування будь-якого агресора.

Члени програми "Партнерство заради миру"

Колишні члени ПЗМ, які приєдналися до НАТО

 

  

Крім стратегічної концепції, на Римському саміті було також прийнято «Декларацію про мир і співпрацю». У ній наголошувалося, що Альянс підтримує і пропонує допомогу країнам Центральної і Східної Європи у здійсненні реформ, подоланні труднощів перехідного періоду, запрошує до участі у відповідних форумах НАТО, готовий до консультацій з політичних, військових, економічних і наукових питань та щодо налагодження співпраці. Для сприяння розвиткові такого партнерства створювалася Рада північноатлантичного співробітництва (РПАС), установче засідання якої відбулося 20 грудня 1991 року за участю міністрів закордонних справ держав-членів НАТО, шістьох країн Центральної та Східної Європи і трьох Балтійських держав. У березні 1992 року до РПАС приєднались одинадцять незалежних держав — членів СНД, що виникли на території колишнього СРСР. А наприкінці 1996 року учасницями цього форуму були вже 40 держав Європи й Азії.

            Однією з найважливіших ініціатив Альянсу стала програма «Партнерство заради миру» (ПЗМ) започаткована на Брюссельському 1994 року саміті НАТО. Програма проголошувала завдання формування нових відносин безпеки між Північноатлантичним союзом та його партнерами у справі миру. До участі в ній були запрошені держави-члени РПАС та інші країни ОБСЄ. Північноатлантична рада запропонувала державам-партнерам долучилися до роботи політичних і військових органів у штаб-квартирі НАТО в межах діяльності, пов'язаної з партнерством. Передбачалися також консультації з будь-яким активним учасником програми, якщо він буде відчувати пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Суттєве значення мало і положення про те, що активна участь у ПЗМ буде відігравати важливу роль у процесі розширення НАТО. За три роки учасниками «Партнерства заради миру» стали 27 держав Європи і Азії. Однією з перших серед них була Україна, яка приєдналася до програми вже в лютому 1994 року.

           Важливе значення для ефективності та вагомості програми ПЗМ мало приєднання до неї у червні 1994 року Російської Федерації, адже, на думку лідерів НАТО, створення заснованої на співпраці нової архітектури європейської безпеки потребувало активної участі Росії. Результатом розвитку діалогу з РФ став підписаний у травні 1997 року у Парижі «Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку між Російською Федерацією і Організацією північноатлантичного договору». Цим актом для консультацій, координації співпраці та досягнення консенсусу між альянсом і Росією, а також за відповідних обставин для прийняття спільних рішень щодо спільних дій з питань безпеки засновувалася постійна спільна рада Росія — НАТО.

           Іншим важливим кроком на шляху розширення і поглиблення співробітництва між НАТО і державами-учасницями РПАС і ПЗМ стало створення в травні 1997 року перетворення Ради північноатлантичного співробітництва на Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП). До складу РЄАП увійшли не тільки члени РПАС, а й ті держави, що мали в ній лише статус спостерігачів. В рамках РЄАП проводяться консультації та здійснюється співпраця в сферах контролю над озброєнням, ядерної безпеки, нерозповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї, врегулювання криз, планування оборони і військових бюджетів, боротьби з міжнародним тероризмом тощо.

            Ще одним важливим напрямом у діяльності НАТО став розвиток так званого «Середземноморського діалогу». Рішення про це було прийняте на Брюссельському саміті 1994 року. Участь у Середземноморському діалозі взяли, крім держав-членів НАТО Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко і Туніс. 

                   Важливою обставиною, що надавала особливої актуальності процесу налагодження співробітництва між Альянсом і державами — не членами НАТО, стала війна в Югославії. Ця війна створювала помітну загрозу для європейської безпеки і стала серйозним випробуванням для НАТО як організації, що набувала характеру сили, покликаної не лише забезпечувати оборону її членів, а й сприяти збереженню миру та стабільності на всьому євроатлантичному просторі. Вже з 1992 року Альянс почав надавати допомогу в здійсненні операцій з підтримки миру на Балканах, що проводилися під егідою Ради Безпеки ООН: спочатку це було морське та повітряне патрулювання з метою контролю за дотриманням запровадженого ООН ембарго на постачання зброї до республік колишньої Югославської федерації й торговельного ембарго проти Сербії та Чорногорії (операції «Скай монітор», «Маритайм монітор», «Маритайм ґард»). Після прийняття Радбезом ООН у березні 1993 року резолюції, що дозволяла державам-членам НАТО вживати примусових заходів для забезпечення режиму забороненої для польотів зони у повітряному просторі над Боснією і Герцеговиною, літаки НАТО розпочали операція «Денай флайт». В лютому 1994 року вони збили чотири військові літаки, які порушили заборонену для польотів зону. Це були перші за всю історію альянсу бойові дії його збройних сил. У 1994—1995 роках на прохання Сил захисту ООН у Боснії і Герцеговині літаки НАТО провели низку операцій, що зумовили зняття облоги Сараєва та інших міст, здійснювали повітряні удари по цілях у межах визначених ООН заборонених зон. Ці та інші дії сприяли зупиненню конфлікту в Боснії і Герцеговині. Після підписання у грудні 1995 року загальної Рамкової угоди про мир у цьому регіоні, з грудня 1996 року підрозділи НАТО в Боснії і Герцеговині стали ядром стабілізаційних сил SFOR, яким РБ ООН надала повноваження підтримувати мир і стабільність у регіоні. До складу цих сил увійшли також військові підрозділи країн-учасниць програми ПЗМ, в тому числі й України.

Зліт F-15C 53-ї винищувальної ескадрильї ВПС США. 

Операція «Денай флайт».

               Початок розгортання нового конфлікту на Балканах, цього разу в Косово, засвідчили обґрунтованість висновку про нестабільність нового політичного середовища в Європі та ймовірність виникнення нових загроз для миру і безпеки. Операція сил НАТО «Союзна сила» в період з 24 березня по 10 червня 1999 року стала завершальнім етапом Косовської війни, що змусив Югославію припинити бойові дії, вивести війська з території краю Косово й Метохія та організувати його перехід під контроль сил НАТО, а пізніше — ООН.

            Вашингтонський саміт НАТО 1999 року відзначився прийняттям перших членів організації з числа постсоціалістичних країн — Чехії, Угорщини і Польщі, та ухваленням нової Стратегічної концепції НАТО. У сукупності з іншими викликами та загрозами глобального характеру, такими як розповсюдження ядерної, біологічної, хімічної зброї та технологій їх виготовлення, тероризм, організована злочинність тощо, військово-політичні конфлікти на посткомуністичному просторі ще більше актуалізували завдання динамічної адаптації НАТО до нових умов безпеки. Відповідало це і зростаючій активності східноєвропейських держав у напрямі розширення співпраці з Альянсом в галузі безпеки й оборони. Деякі з них прямо ставили питання про перехід від співробітництва з НАТО до повноправного членства в організації. Це вимагало розв'язання низки концептуальних питань з урахуванням позицій всіх учасників євроатлантичного партнерства, а також поглиблення трансформаційних процесів в НАТО в нових умовах європейської безпеки.