НАТО: 70 років історії

Історія розвитку і трансформації Альянсу. Основні етапи

2002—2018

Празький саміт НАТО. Листопад 2002 року.

               Новий етап трансформаційних змін Північноатлантичного альянсу був започаткований на Празькому саміті НАТО 2002, де були ухвалені рішення, ініційовані колишнім Генеральним секретарем НАТО лордом Джорджем Робертсоном  у відповідь на «уроки Косова та 11 вересня» й зосереджені на змінах у потенціалах, місіях і структурах Альянсу. Впровадження комплексу завдань щодо вдосконалення потенціалів, створення Сил реагування НАТО та кардинальних структурних перетворень є так званою Празькою програмою трансформації. Празьке зобов'язання щодо вдосконалення потенціалів (англ. Prague Capabilities Commitment) складається з понад 400 політичних зобов'язань, що взяли на себе окремі країни-члени, з метою вдосконалення своїх можливостей в окремих сферах. Вдосконалення потенціалів — процес, протягом якого країни НАТО зобов'язались досягти у конкретний термін підвищення бойової ефективності військового потенціалу у галузі стратегічних повітряних та морських перевезень, дозаправлення у повітрі, здатності до швидкого розгортання сил, розвитку підрозділів бойового та тилового забезпечення, систем командування, управління та зв'язку, розвідки, виявлення та спостереження та засобів придушення протиповітряної оборони противника, а також захисту від хімічної, біологічної і ядерної зброї. Вирішення проблем вдосконалення потенціалу відбувається через спеціалізацію та багатонаціональну кооперацію між країнами.

                    Країни-члени НАТО за активної підтримки країн-партнерів досягли певного успіху у виконанні цих зобов'язань. В сфері повітряних перевезень у 2004 році міністри оборони країн НАТО підписали Меморандум про взаєморозуміння, згідно з яким проект стратегічних повітряних перевезень, який очолює Німеччина, повинен забезпечити оперативну спроможність повітряного перевезення вантажів великих розмірів. Забезпечення стратегічних перевезень реалізується з використанням чартерної системи, що гарантує безперешкодний доступ до шести російських та українських транспортних літаків Ан-124-100. На національному рівні країни НАТО мають або планують придбати велику кількість літаків С-17 та А-400М.

Навчання Сил реагування НАТО Steadfast Jaguar. 2006.

            Країни-члени НАТО продовжують працювати над розвитком Мережі НАТО із забезпечення здатності обміну інформацією, даними та розвідданими із гарантуванням їх надійного захисту, таємності та своєчасності, водночас поліпшуючи захист важливих інформаційних систем від комп'ютерних атак. Наступним складником Празької програми було рішення про створення Сил реагування НАТО (англ. NATO Response Force). Концепція Сил реагування НАТО передбачає створення високотехнічно оснащених, гнучких, здатних до оперативного розгортання, взаємосумісних та витривалих підрозділів, спроможних виконувати місії з усього спектра завдань Альянсу. Вони мають не тільки забезпечити спроможність НАТО швидко і ефективно реагувати на нові загрози, а й надати можливість справедливіше розподілити ризики через залучення більшої кількості держав НАТО до проведення операцій. Сили реагування НАТО складаються з сухопутного, повітряного, морського компонентів та сил спеціальних операцій. Війська, які перебувають у підвищеному ступені готовності, складаються з національних елементів та здійснюють ротацію кожні шість місяців після проходження відповідної підготовки та сертифікації. СРН відіграють роль своєрідного каталізатора процесу трансформації всіх збройних сил країн-членів НАТО. Після завершення у червні 2006 року навчань Steadfast Jaguar, на яких спільно діяли сухопутні, морські і повітряні компоненти СРН, на Ризькому саміті НАТО було оголошено, що Сили реагування НАТО досягли рівня цілковитої оперативної спроможності.

           Третьою складовою Празької програми стала структурна трансформація. Нова структура командування НАТО базується не територіальному розподілі як раніше, а на функціональному. На стратегічному рівні створені два командування. Командування ОЗС НАТО з питань операцій, яке відповідає за проведення усіх операцій Альянсу, очолює Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі. Командування ОЗС НАТО з питань трансформації очолює Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО з питань трансформації, який несе відповідальність за питання просування і контролю над поточним процесом трансформації Альянсу, а також над спроможностями Альянсу, зокрема у питаннях підготовки та розробки концепцій і доктрин. Тактичний рівень складається з шести видових командувань ОЗС НАТО, які забезпечують відповідну підтримку операцій штабними елементами на суші, морі та у повітрі.

             По мірі виконання Празької програми трансформації почали виникати певні проблеми, які проявились у невідповідності між чіткими намірами у визначенні специфічних цілей, та діями й виділеними ресурсами для досягнення цих цілей. На подолання недоліків була спрямована Норфолкська програма Генерального секретаря Яап де Гооп Схеффера, викладена у квітні 2004 року в Командуванні ОЗС з питань трансформації у відповідь на уроки Афганістану. Програма передбачала заходи на виконання Празьких зобов'язань й стосувалась трансформаційних змін в генеруванні сил, оборонному плануванні та схемах спільного фінансування.

              Оскільки робота НАТО ґрунтується на політичній солідарності та спільних цінностях, постала проблема вироблення спільного бачення стратегічних завдань Альянсу та відновлення єдності у протистоянні новим викликам та загрозам безпеці: важливою складовою перетворень НАТО стало забезпечення внутрішнього балансу між Північною Америкою  і дедалі більш інтегрованою Європою. Прийняттю рішень про початок трансформаційних змін у політичній сфері передувала Мюнхенська програма, ініційована колишнім канцлером Німеччини Герхардом Шредером у 2005 році у відповідь на уроки іракської кризи. В результаті глави країн-членів Альянсу на саміті НАТО в Брюсселі взяли на себе зобов'язання посилити роль НАТО як форуму для стратегічних і політичних консультацій і координації між членами Альянсу й консультацій у сфері безпеки між Європою і Північною Америкою. Генеральний секретар Яап де Гооп Схеффер дав обіцянку розробити план, який забезпечить серйозність і важливість стратегічного діалогу в НАТО. Ухвалена на Ризькому 2006 року саміті НАТО Комплексна політична директива, яка стала доповненням до Стратегічної концепції Альянсу 1999 року, визначила структуру та політичну спрямованість трансформації, встановила пріоритети з усіх аспектів військового потенціалу Альянсу, планування підготовки та розвідки на наступні 10-15 років.

           Розширення і трансформація Північноатлантичного альянсу є одним з найбільш фундаментальних зрушень у міжнародній безпеці, пов'язаних з формуванням нової системи міжнародних відносин. Цей процес без перебільшення доленосний для європейських країн, оскільки не лише остаточно закріплює результати минулого біполярного протистояння, але й окреслює контури єдиної європейської цивілізації у межах євроатлантичного простору.

Урочистий підйом прапора НАТО на Міністерстві оборони 

Хорватії 

в Загребі після вступу країни до Альянсу. 

7 квітня 2009 року.

                    Належність до європейської цивілізації є прагненням багатьох країн, у тому числі і України. Домінуючою та першочерговою метою Організації Північноатлантичного договору залишається колективна оборона, але вона кардинально відрізняється не лише від тих заходів, що планувалися в роки «холодної війни», а навіть не схожа на ті, що впроваджувалося вже у «нових» постбіполярних умовах. Фактично, з початком нового тисячоліття, в НАТО мало місце більше конструктивних зрушень, ніж за будь-яке десятиріччя в історії діяльності Альянсу. Ця трансформаційна лінія ще раз підтвердилася після того, як НАТО запропонувало новим партнерам приєднатися до Альянсу (передостання хвиля розширення Північноатлантичного альянсу мала місце у квітні 2004 року, коли новими членами стали Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія), а 1 квітня 2009 року Альянс прийняв до своїх рядів двох нових членів — Албанію та Хорватію.

              Агресія Росії проти України у 2014 році, на думку українських науковців, виявила слабкі місця в системі оборони Альянсу на Сході Європи і спонукає до застосування невідкладних військових та політичних заходів. Російська Федерація припинила бути партнером НАТО і розглядається нині як противник. США змушені повернути зовнішньополітичну увагу до Європи і знов починають відігравати роль як один з важливих чинників європейської безпеки. Зміни в архітектурі європейської безпеки не є цілковитим поверненням до ситуації «холодної війни». Розклад сил сьогодні є іншим: нині агресія Росії спрямована на країни Центрально-східної Європи та Балтії, що зараз є членами ЄС та НАТО, і на низку пострадянських країн, що з 1990-х років опинилися в сірій зоні безпеки — Грузію, Молдову і Україну. Дії Росії змусили НАТО мобілізуватися і переосмислити свою стратегію.

2014—2018

5 червня 2017 року до складу Альянсу увійшла Чорногорія.

10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу.