Українська революція 1917-1921 років

Директорія УНР 

(грудень 1918–листопад 1921)

Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні.  Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади. У Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля учасників Першої світової війни, взяла участь українська делегація.

Політика Директорії УНР була спрямована на консолідацію українського суспільства. Її лідери намагалися врахувати вимоги політичних партій і суспільні очікування. За коаліційним принципом сформували уряд – Раду Народних Міністрів. Своєрідним компромісом стала політична система УНР, базована на принципі трудових рад, коли своїх представників у владу могли делегувати тільки «працюючі класи». Натомість у національному питанні взяли курс на розбудову незалежної держави. 1 січня 1919 р. Директорія затвердила закон про державну мову в УНР та закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви, за яким православна церква в Україні мала стати автокефальною. Ухвалили закон про запровадження державної української грошової одиниці – гривні, відповідно до якого з ужитку виводились російські грошові знаки, як царські, так і «керенки». Скасовували приватну власність на землю, яку оголосили «народним добром». За Директорії відбувається розширення дипломатичних зносин УНР, розвивається наука та культура. Одне з найвизначніших досягнень - проголошення Акта Злуки про об’єднання УНР і ЗУНР в єдиній соборній державі.

Однак в грудні 1918 р. без оголошення війни агресію проти УНР розпочала радянська Росія. Її війська швидко просувалися вглиб української території. 2 лютого 1919-го Директорія та весь державний апарат УНР змушені були спішно евакуюватися з Києва до Вінниці. Не витримавши тиску та ваги відповідальності, 10 лютого 1919 р. Володимир Винниченко подав у відставку. Головою Директорії став Симон Петлюра. Саме йому довелося очолювати українську державу в найдраматичніший період її існування. Вона в надтяжких умовах без зовнішньої підтримки продовжувала збройну боротьбу проти «червоної» та «білої» Росії. В листопаді 1920 р. залишки українських військ і державного апарату УНР під натиском переважаючої більшовицької армії змушені були відійти на територію Польщі.

НАТО: 70 років історії

Військові операції і місії НАТО

Північноатлантичний альянс відіграє активну і провідну роль у гарантуванні миру і безпеки на міжнародній арені. Тривалий час НАТО вдавалося підтримувати мир і безпеку європейських країн виключно політико-дипломатичними шляхами. Однак початок 1990-х відзначився новими викликами і загрозами європейській безпеці. Першим серйозним випробуванням для НАТО як організації, що набувала характеру сили, покликаної не лише забезпечувати оборону її членів, а й сприяти збереженню миру та стабільності на всьому євроатлантичному просторі стала війна в Югославії. Перші три операції Альянсу з підтримання миру мали місце в Європі — в Боснії і Герцеговині, в Косові і в колишній Югославській Республіці Македонія.

Від медіаграмотності до медіакультури

Від медіаграмотності до медіакультури : навчально-методичний комплекс медіазанять

Від медіаграмотності до медіакультури : навчально-методичний комплекс медіазанять / наук. редактор В. І. Шуляр – Миколаїв : ОІППО, 2016. – 68 с.

Анотація:

У комплексі представлена тематика медійних занять для суб’єктів педагогічного процесу: дошкілля, учнів початкової, основної та старшої шкіл, педагогічних і бібліотечних працівників, батьків.

НАТО: 70 років історії

Організаційна структура, політика прийняття рішень

НАТО є військово-політичним союзом 29 держав, що володіє всією необхідною інфраструктурою і системою органів з її управління. Вона є міжурядовою, а не над державною організацією. Це союз незалежних, суверенних держав, що об'єдналися в інтересах спільної безпеки та захисту спільних цінностей. Основною метою Північноатлантичного альянсу є захист свободи і безпеки його членів у Європі та Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Для досягнення цієї мети Альянс використовує як свій політичний вплив, так і військову потужність, залежно від характеру проблем безпеки, що постають перед державами-членами НАТО.