Українська революція 1917-1921 років

Західноукраїнська Народна Республіка

 (листопад 1918–липень 1919)

Розпад Австро-Угорської монархії, прозваної “клаптиковою імперією”, відкрив шлях до незалежності її народів. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва українського та польського національно-визвольних рухів. Права на неї заявили одночасно Українська національна рада та Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх народів і держав.

Змагання за першість у Львові виграли українці, які швидко і рішуче встановили контроль над краєм. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка. Однак закріпити успіх галичани не змогли. Після місяця затятих боїв українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу Західноукраїнській народній республіці облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

Допомога Києва, на яку розраховували державні мужі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею. Зміцнілі польські війська за підтримки переможної Антанти окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію. Врешті уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднано до Польщі.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.

Українській політичній еліті не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності. Це обумовлено не лише зовнішніми геополітичними чинниками, небажанням держав – переможниць у Світовій війні бачити Україну самостійною, а й проблемами внутрішнього характеру. Йдеться про недостатню консолідацію суспільних верств, гострі ідейні протиріччя політичної еліти, недооцінку значення збройних сил у захисті державного суверенітету, кволість мобілізаційних зусиль урядів, прорахунки у виборі стратегічних союзників.

 Ключові події

18 жовтня 1918 року – створення у Львові  Української Національної Ради, представницького зібрання західноукраїнських земель;

1 листопада 1918 року – «Листопадовий зрив», українське повстання у Львові, внаслідок якого проголошено українську владу;

3 листопада 1918 року – рішення Буковинського віче у Чернівцях про приєднання краю до ЗУНР;

9 листопада 1918 року – створення Державного Секретаріату, уряду ЗУНР;

11 листопада 1918 року – захоплення м. Чернівці румунськими військами;

13 листопада 1918 року – затвердження «Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії».

13 листопада 1918 року – ухвалення закону про організацію війська, з 17 листопада – Українська Галицька Армія;

листопад 1918 року – окупація польськими військами Лемківщини, Посяння, Холмщини й Підляшшя;

3 січня 1919 року – ухвала УНРади ЗУНР Акта Злуки з УНР.

7 червня 1919 року – початок наступальної військової операції Української Галицької Армії «Чортківська офензива»;

14 березня 1923 року Рада послів Антанти визнала західноукраїнські землі за Польщею з вимогою надання автономії.