Мітки
- 90-річчя Одещини
- армія
- безпека
- бібліографічний список
- бібліотека
- Бібліотечні блоги
- виставка
- відпочинок
- війна
- Говоримо українською правильно
- діти
- екологія
- здоровий спосіб життя
- історія
- книга
- конкурс
- масовий захід
- мистецтво
- музика
- наша рекомендація
- нові надходження
- особистості
- пам'ять
- події
- право
- презентация
- природа
- професія
- рукоділля
- свято
- соціальний захист
- Україна
- УКРАЇНА - ЄС
- УКРАЇНА - НАТО
- Українська революція 1917 - 1921
- Чорнобиль
- Шевченко
- школа
- Японія
неділя, 21 червня 2015 р.
четвер, 11 червня 2015 р.
"Ця маленька книжечка..."
«Кобза́р» — назва збірки поетичних творів Тараса Григоровича Шевченка.
У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка. Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй». До першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга: народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного й національного значення. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року. Перше видання «Кобзаря» надруковано ярижкою. Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло, Полывалы сліозы… чомъ не затопылы, Не вынеслы въ море, не розмылы в поли?… Не пыталы бъ, люды—що в мене болыть? 1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». «Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка. Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора. Четверте видання «Кобзаря» з'явилося в 1861 році в журналі «Основа». Збірка Шевченкових віршів, друкована під заголовком «Кобзар», опублікована на сторінках щомісячного журналу «Основа» за редакцією Василя Білозерського, книги I–XII. Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами (за винятком букви «і», на якій не завжди друкарня могла позначити наголоси з технічних причин). Книга I з'явилася за життя Шевченка, а у книзі II був опублікований некролог поета.
У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка. Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй». До першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга: народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного й національного значення. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року. Перше видання «Кобзаря» надруковано ярижкою. Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло, Полывалы сліозы… чомъ не затопылы, Не вынеслы въ море, не розмылы в поли?… Не пыталы бъ, люды—що в мене болыть? 1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». «Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка. Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора. Четверте видання «Кобзаря» з'явилося в 1861 році в журналі «Основа». Збірка Шевченкових віршів, друкована під заголовком «Кобзар», опублікована на сторінках щомісячного журналу «Основа» за редакцією Василя Білозерського, книги I–XII. Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами (за винятком букви «і», на якій не завжди друкарня могла позначити наголоси з технічних причин). Книга I з'явилася за життя Шевченка, а у книзі II був опублікований некролог поета.
пʼятниця, 5 червня 2015 р.
О СТАРЕЙШЕМ НА ЮГЕ УНИВЕРСИТЕТЕ
Одеський університет імені Мечникова святкує свій 150-річний ювілей.
Найстаріший на півдні України вуз, створений в 1865 році, за півтора століття безперервної роботи подарував світові більше чверті мільйона висококласних фахівців. Випускники університету працюють в різних сферах не тільки в Україні, а й далеко за її межами. У швейцарському ЦЕРНі і австралійської обсерваторії, в службах БІ-БІ-СІ і Майкрософті, в Пекінському університеті і биолаборатории Стенфорда працюють випускники ОНУ ім. Мечникова.
пʼятниця, 22 травня 2015 р.
ВІНОК КОБЗАРЕВІ
22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.
Цій даті було присвячено захід, що пройшов у стінах ЮЦМБ напередодні, 21 травня.
Працівники бібліотеки запросили учнів 7 класів шкіл міста на гру - конкурс "Вінок Кобзареві". Три команди змагалися між собою у спробі з'ясувати, хто краще обізнаний з фактами із життя Тараса Григоровича, із його поетичними и художніми творами.
Визначило кращого журі у складі:
Яблуновської О.І., вчителя української мови та літератури АШГ ім. М.П. Гузіка;
Друмової Л.І., вчителя української мови та літератури НВК №2;
Почтаренко І.І, бібліотекаря читального залу ЮЦМБ.
Боротьба за звання кращого допомогла визначити дві команди, що набрали однакову кількість балів, тому головного переможця журі обирало за допомогою додаткового конкурсу - виразного читання "Заповіта" Шевченка.
У цьому конкурсі, а отже, і грі загалом, перемогу отримали учні НВК №2. Усі учасники нашої гри-конкурсу отримали заохочувальні призи.
Наприкінці заходу усі, хто приймав у ньому участь, вшанували пам'ять Кобзаря, поклавши квіти і вінок до пам'ятника Шевченка.
середа, 20 травня 2015 р.
"К ТЕБЕ, ЧЕЛОВЕК, ОБРАЩАЮСЬ..."
На протяжении февраля - апреля 2015 года в нашем городе проходил литературный конкурс "К тебе, человек, обращаюсь...", посвящённый 70-летию Победы. После подведения итогов конкурса, 19 мая в помещении библиотеки мы собрали участников конкурса для награждения победителей.
В двух номинациях - поэзия и проза и в двух возрастных категориях - юношество и взрослые - победителями стали 13 человек, разделивших 1-3 места. Грамоты и поощрительные призы, помимо победителей, получили также все остальные участники конкурса.
В заключение участники и организаторы конкурса сфотографировались на память на крыльце библиотеки.
субота, 18 квітня 2015 р.
"ЯКА Ж ГІРКА, О ГОСПОДИ, ЦЯ ЧАША...": МИКОЛА ЗЕРОВ
Цього року виповнюється 125 років зі дня народження Миколи Костянтиновича Зерова.
Доля Миколи Зерова трагічна. Один з найяскравіших талантів українського пореволюційного письменства, людина франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, поет, критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педагог, лідер «неокласиків», натхненник багатьох унікальних видань — на сорок п'ятому році життя, у квітні 1935 року, був заарештований і звинувачений (яка жахлива нісенітниця!) в керівництві терористичною підпільною організацією. Далі — Соловки. Судячи з довідок, що видані (одна — його батькам, друга—його дружині), існувало дві дати смерті Зерова — 1937-й і 1941-й рік. Сьогодні на підставі останніх документів можна точно твердити, що Зеров був розстріляний у Соловецькій тюрмі 3 листопада 1937 року. Другу дату «неясного» загину придумали ті, хто намагався і намагається ще й нині замести сліди страхітливих злочинів сталінського режиму...
Доля Миколи Зерова трагічна. Один з найяскравіших талантів українського пореволюційного письменства, людина франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, поет, критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педагог, лідер «неокласиків», натхненник багатьох унікальних видань — на сорок п'ятому році життя, у квітні 1935 року, був заарештований і звинувачений (яка жахлива нісенітниця!) в керівництві терористичною підпільною організацією. Далі — Соловки. Судячи з довідок, що видані (одна — його батькам, друга—його дружині), існувало дві дати смерті Зерова — 1937-й і 1941-й рік. Сьогодні на підставі останніх документів можна точно твердити, що Зеров був розстріляний у Соловецькій тюрмі 3 листопада 1937 року. Другу дату «неясного» загину придумали ті, хто намагався і намагається ще й нині замести сліди страхітливих злочинів сталінського режиму...
Підписатися на:
Дописи (Atom)

























































































