ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ВАРЕНИК

  Останній день Тижня народознавства – «Його величність Вареник»  -  запам’ятався нашим гостям, напевно, більш за все. Наші гості -  вихованці НВК №2 – дізналися від Коробченко О.Л. (зав. від. обслуговування дорослих) про історію походження вареників, традиції в їх приготуванні, а також мали змогу спробувати свої сили в кулінарії, зліпивши вареники з картоплею і прийняти участь в дегустації вареників.

Народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література чи мистецтво. Кожна нація має свої виразники унікальності, не лише в мові, одязі, менталітеті, а й також у національній кухні, що яскраво репрезентує нашу культуру в сфері традиції народної їжі не лише в Україні, а також за кордоном. Їжа тут виступає не лише продуктом із складників, а також ще й символом самобутності і своєрідності, за яким дозволено читати неписану історію народних уявлень та знань... Своє почесне місце тут посідають вареники, які на Галичині відомі, як - пироги. Як би там не було, вони є одним із тих символів, які єднають Україну в прихильності до загальної культури... А ще кажуть і таке: "Вареники — Божі хваленики: всі хвалять, та не всі варять". Та й взагалі, що ми знаємо про вареники?

За однією з версій, вареник прийшов в Україну з Туреччини. Чого гріха таїти - турок козаки не любили, а ось їх блюдо, що носило назву дюш-вару, прийшлося  їм до смаку. В азербайджанській кухні й по наш час є страва - дюшбара, - зовні нагадує маленькі вареники або пельмені, ну а в ті часи, коли турки принесли в Україну дюш-вару, українці спочатку перейменували блюдо в варанікі, а потім замінили начинку з баранини на більш  звичну, і «бусурманська їжа» стала називатися варениками. Відтоді жодне застілля в Україні не обходиться без вареників. Їх готують на світлі свята і на поминки, їх подають в холодному і гарячому вигляді, для них готують десятки різних начинок і заправок.

 Начинка для українських вареників може бути пісною або скоромної, в залежності від релігійного календаря. Для приготування начинок використовували сир, тушковану капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варені й товчені сухофрукти (сушину), варену квасолю, горохове пюре, пшоняну або гречану каші і навіть борошно. Борошняна начинка була типовою для Полтавщини та півдня Чернігівщини.

У повсякденному меню українського селянина вареники зустрічалися нечасто, вони були окрасою недільного і святкового столу.  Вареники також подавали на урочистих трапезах - на весіллях, хрестинах, поминках, під час застіль, присвячених храмовим святам, їх варили на толоку і обжинки. Вареники були обов'язковою стравою, котру несли дівчата-дружки на другий день весілля, для молодої на сніданок, жінки - для породіллі "на родини". Вручаючи цей нехитрий подарунок молодий матері, подруги вимовляли: "Щоб повна була завжди, як вареник». У цих випадках вареники символізували продовження роду. Вареники з сиром, змащені сметаною, були обов'язковою стравою на Масляну (Сиропуст) разом із млинцями, оладками, налисниками.

В процесі приготування вареників дівчата і жінки збиралися в одному з будинків, разом готували начинку, змішували і обробляли тісто, ліпили вареники, супроводжуючи кожен етап піснями і жартами. На вареники «загадували» долю, клали в один з багатьох незвичайну начинку - сіль, вату, монету, перець - і спостерігали, кому дістанеться вареник «з сюрпризом». За традицією на Андрія (13 грудня) проводилися дівич-вечори, на яких незаміжні дівчата збиралися разом і ворожили на «судженого-рядженого». У вареники вкладали папірці з чоловічими іменами і кидали вареники в окріп. З яким ім'ям вареник спливе на поверхню першим - так і зватимуть майбутнього чоловіка. Ще дівчата свої вареники ставили перед кішкою або собакою, які були своєрідними оракулами долі. Тварина, вибравши вареник, вказувала, хто вийде першою заміж. Але якщо кіт чи собака надкусив чийсь вареник і залишив, то це означало, що і суджений з дівчиною вчинить так само. Якщо кіт або собака понесе певний вареник далеко від дівчини, то це значило, що свати прийдуть здалеку і весілля буде далеко від батьківщини.

Вареник увійшов не тільки в кулінарну палітру України, а й став героєм пісень, приказок і віршів, фільмів (певно, усі пам’ятають «стрибучі» вареники Пацюка з екранізації гоголівської «Ночі перед Різдвом»), і досі має в культурі України значення, яке важко переоцінити.