«Жан Кальвін – проповідник Божої слави»
 |
| Жан Кальвін, портрет 1550-х років |
Жан Кальвін народився 10 липня 1509 року в Нойоні, у французькій провінції Пікардія, яка розташована у 100 км на північ від Парижа. Він почав навчання в Паризькому університеті на богослова, але потім, за бажанням батька, отримав освіту юриста в Орлеані та Бурже. Там він вивчав право, теологію й історію мистецтв. У 1533 році Кальвін пережив навернення. Ось як він згадував цю подію: «Оскільки я був надзвичайно відданий папським забобонам і ніщо не могло витягнути мене з цієї трясовини, Бог раптовим зверненням підпорядкував мій розум, щоб він став здатним до навчання. Коли в результаті цього я відчув сильне прагнення до істинного благочестя, я загорівся таким бажанням зростати в ньому, що всі інші заняття я відсунув убік, хоча і не залишив їх повністю. Не минуло й року, як усі, спраглі чистого вчення, прийшли вчитися до мене, лише новачка у цій справі».
У Парижі Кальвін зустрічається з іншими молодими людьми, які поділяють ідеї Реформації, поширює в місті євангелізаційні трактати. 1 листопада 1533 року новий ректор Паризького університету Ніколя Коп виступив із промовою перед студентами та викладачами, у якій закликав жити відповідно до Євангелія.
У результаті Коп і його найближчі друзі, у тому числі Кальвін, були змушені тікати з міста. Незабаром після цього Кальвін відвідав вісімдесятилітнього Лефевра д’Етапля, зачинателя реформаційного руху у Франції, який пророкував йому: «Ти обраний знаряддям Господа. Через тебе Господь затвердить у нашій країні Царство Своє».
У жовтні 1534 року безліч плакатів із критикою католицького вчення були розвішані по всьому Парижу, один із них – на дверях королівської спальні. Король Франциск І був у люті та почав жорстокі переслідування послідовників євангельських християн. Багато друзів і знайомих Кальвіна було спалено на вогнищі за свою євангельську віру. Кальвін покинув Францію і зупинився в Базелі, де присвятив себе богослов’ю та написанню книг.
У 1536 році він попрямував до Страсбурга, але військові події змусили його їхати в об’їзд через Женеву. Женева щойно прийняла Реформацію, однак це було зроблено, насамперед, із політичних мотивів. «Шукали ідолів і їх спалювали, і в цьому була вся реформація. Всюди панував хаос», – згадував пізніше реформатор.
Кальвін планував зупинитися там тільки на одну ніч, але Гійом Фарель, що присвятив себе проповіді Євангелія серед женевців, знайшов його та закликав допомогти справі Реформації в Женеві. Коли Кальвін почав відмовлятися, кажучи, що він більше вчений, ніж проповідник, і швидше бачить себе в написанні книг, ніж у роботі з людьми, Фарель сказав: «Це відмовки на користь своїх занять. Але від імені Всемогутнього Бога проголошую тобі: Бог прокляне твої труди, якщо ти відмовиш у допомозі справі Божій і будеш більш піклуватися про свої справи, а не про Христа». Кальвін погодився залишитися.
Свій основний твір під назвою «Настанови у християнській вірі» він надрукував у 1536 році. Там він виклав теологічне обґрунтування Реформації. Сповідання, яке за думкою Кальвіна, мали підписати всі громадяни Женеви, починалося словами: «Перш за все підкреслюємо, що нашим прагненням є поведінка у відповідності із Священним Писанням, яке тільки одне є стандартом віри і релігії».
Жан Кальвін ніс служіння в Женеві протягом двох років. Він провів церковну реформу в Женеві, ґрунтуючись на власних ідеях. У 1538 році Кальвін і Фарель були вигнані з Женеви за відмову допустити до хлібопереломлення* відлучених і за проповідь всупереч забороні міської ради. «Якби ми служили людям, ми б мали тепер нікчемну плату, але ми служимо великому Богові, Який нагородить нас щедро», – сказав Жан Кальвін, коли йому повідомили, що він повинен покинути Женеву протягом 72 годин.
Кальвін виїхав до міста Базель, де мав намір продовжити свої наукові заняття. Проте цьому не судилося здійснитися. Мартін Буцер запросив його приїхати у Страсбург, щоб стати пастором невеликої громади французьких біженців. Кальвін відмовлявся, поки Буцер не став йому погрожувати прикладом Іони.
Незважаючи на бідність, роки, проведені у Страсбурзі, були одними зі кращих у житті Кальвіна. Він зав’язав хороші відносини з Буцером та іншими реформаторами й отримав можливість організувати життя ввіреної йому церкви так, як це бачив у Біблії. У віці 30 років Кальвін почав замислюватися про одруження. Коли друзі почали пропонувати різні кандидатури, він написав: «Єдина краса, яка приваблює мене, це краса жінки благочестивої, жертовної, не уїдливої, економної, терплячої, якій я зможу довірити турботу про моє здоров’я». Ці очікування повинна була виправдати вдова одного анабаптиста, який приєднався до церкви Кальвіна. У серпні 1540 року Гійом Фарель повінчав Жана Кальвіна й Іделетту Штордер. На жаль, їх сімейне життя не було довгим. Коли 1549 року Іделетта померла, реформатор дуже важко переживав це. Через багато років у своїх листах він писав про рану і печаль, яку залишила в його душі ця втрата.
Поки Кальвін перебував у Страсбурзі, церква в Женеві скочувалася все нижче і нижче. Зрештою, у 1540 році магістрат у розпачі попросив Кальвіна повернутися.
Реформатор спочатку відмовився, але «серйозний і свідомий погляд на мої обов’язки взяв верх і привів до рішення повернутися до стада, з якого я був вирваний, але Господь – свідок, з яким сумом, сльозами, великим занепокоєнням і відчаєм я зробив це».
Кальвін повернувся до Женеви у 1541 році та взявся за будівництво нової Церкви… Страхи його виправдалися повною мірою. Він повинен був вести довгу і завзяту боротьбу за духовну самостійність женевської церкви і введення церковної дисципліни. Ті правила, які він прагнув встановити (включаючи носіння певного одягу та заборона на танці), були переважно традиційними середньовічними правилами. Новим же було те, що реформатор насправді вирішив втілити їх у життя, і втілити в усьому женевському суспільстві, не виключаючи правлячого стану. Протягом багатьох років Кальвін стикався із запеклим опором магістрату, проте врешті-решт його опоненти були переможені, а міська рада стала виступати на стороні Кальвіна.
В останні роки життя він був дуже шанованою людиною, хоча його постанови не завжди виконували. Богослов сповідував теорію мирського аскетизму*, відкидаючи можливість спасіння душі. На його думку, людина повинна повністю присвячувати себе трудовій діяльності. Про Кальвіна ніколи не існувало доброї думки. Він писав про себе у 1559 році: «Не було жодної людини, на яку б так нападали, жалили та розривали наклепом». Слова ці були більш пророчими, ніж він міг собі це уявити. Насправді, Кальвін загострив увагу на деяких її положеннях, однак він не переходив меж, за які переходили середньовічні богослови. У деякій мірі погана репутація Кальвіна – заслуга його учнів, які часто порушували чітку рівновагу його богослов’я, роблячи доктрину про передвизначення центром і основою вчення, у той час, як сам Кальвін відводив їй своє особливе місце.
Кальвіна звинувачують у тому, що він став «диктатором Женеви», хоча навіть у найкращі часи його влади він мав швидше моральні повноваження, ніж юридичні, і перед кожною публікацією своїх книг мав отримувати схвалення міської ради. Тільки в 1559 році Кальвін отримав громадянство Женеви, а до 1555 року більшість женевського магістрату була налаштована проти Кальвіна.
Найбільш серйозним звинуваченням є участь Кальвіна у процесі над Мігелем Серветом, який заперечував доктрину про Трійцю та ряд інших християнських доктрин. У 1553 році, коли проходив цей процес, здавалося, що Кальвін у черговий раз буде вигнаний із Женеви; більшість магістрату ставали його противниками, так, що Сервет був майже впевнений у своїй перемозі і на суді звинувачував Кальвіна в єресі. Кальвін був викликаний до суду в якості експерта з богословських питань, і його висновок було підтримано всіма швейцарськими богословами. У результаті за вироком женевського магістрату Сервет був спалений на багатті у відповідності з законом Священної Римської імперії щодо єретиків.
Кальвін змінив Женеву. Шотландський реформатор Джон Нокс говорив: «Це найдосконаліша школа Христа, яка тільки існувала на землі з апостольських часів. Вважаю, що і в інших місцях Христа істинно проповідували, але такої щирої реформованої віри я не бачив ні в якому іншому місці». Це було результатом суворої дисципліни, введеної Кальвіном. Тим же, кому ця дисципліна не подобалася, Кальвін радив «побудувати таке місто, в якому вони хотіли б жити, так як вони не хочуть жити тут під владою Христа».
Протягом 25 років свого другого перебування в Женеві Кальвін проповідував принаймні 5 разів на тиждень. Тримаючи в руках тільки Біблію, він за один рік виголосив 286 проповідей і 186 богословських лекцій. З 1549 року його проповіді записувалися стенографістами. Жан Кальвін став першим реформатором, який розглядав спасіння, як дію Духа Святого. «Не може бути істинної віри, якщо вона не запечатана в наших серцях Духом Святим», – проголошував він. – «Слово Боже не отримає повноти віри в серцях людей, якщо воно не буде підтверджено внутрішнім свідченням Святого Духа». Кальвін є одним із найбільш плідних письменників у історії Церкви. Незважаючи на часті хвороби, він написав безліч полемічних трактатів, а також коментарі до більшості книг Біблії.
Кальвін багато переживав за свою Батьківщину – Францію, і багато біженців, які приїжджали до Женеви, поверталися назад, щоб стати пасторами зростаючого числа французьких протестантських церков. Для їх підготовки Кальвін заснував Академію. У цей час із Женеви постійно направляються місіонери, не тільки у Францію, але і в Голландію, Німеччину, Англію, і навіть Бразилію. Відчуваючи відповідальність за поширення Слова Божого, Кальвін листувався чи не з усіма протестантами свого часу. Його кореспонденція становить 11 томів, а список його респондентів виглядає, як довідник «Хто є хто» в реформаторській Європі.
У 1557 році у зверненні до шляхти держави Ягайловичів, які сповідували чисте євангельське вчення, Кальвін закликав до об’єднання представників різних деномінацій, тому що, незважаючи на відмінності, їх віровчення мають внутрішню єдність: «Ви ж самі знаєте, що сила церкви полягає не тільки в єдності віросповідання, а й у братській злагоді, особливо в часи, коли ворог всіма силами прагне знищити церкву».
Помер Жан Кальвін 27 травня 1564 року. Незадовго перед смертю він зібрав пасторів Женеви і сказав їм: «Мав я безліч недосконалостей, які ви зносили терпляче. Прошу вас, вибачте мене. А коли що помітили в мені добре, то прийміть і наслідуйте... Завжди я робив те, що, як мені здавалося, вимагала слава Божа».
Особливу увагу у своїх останніх словах реформатор звернув на цілісність євангельського проповідування, за яке він боровся все своє життя. «Дивіться не тільки на ваші обов'язки щодо церкви, а й на ваші обов'язки щодо суспільства», – звертався він до пасторів, які зібралися біля його ліжка. У відповідності з волею реформатора, він був похований «звичайним чином», тобто без церемоній, пам’ятника і навіть без напису на могилі, і тому сьогодні ніхто не знає, де могила Жана Кальвіна.
Спадщина Жана Кальвіна була надзвичайно актуальною у XVI столітті, не менш актуальна вона і сьогодні. Приклад вдумливого теолога, що став пастором і дав приклад перетворення, реформування суспільства на основі Слова Божого, критично необхідний християнам ХХІ століття.
* Словничок
Хлібопероломлення – один з елементів релігійного культу, специфічна форма обряду причащання в деяких протестанських церквах і сектах (адвентисти, менноніти, п’ятидесятники, євангелісти, християни-баптисти). Складається із двох дій: розламування та роздача хліба, як символу зраненого і скатованого тіла Христа і причащання вином.
Аскетизм – вид духовної практики, навмисне самообмеження, самовідданість, або виконання важких обітниць.
Немає коментарів:
Дописати коментар