початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 сс «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. Без сумніву, був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності.
За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – 228 500, з яких упродовж першого півтора року померло близько 110 тисяч осіб. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою.
Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну. Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів. Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика.
Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об’єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються) нечуваним з часів Сталіна репресіям.
Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента від 16 травня 2014 року, і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.
