Європейська інтеграція України — складний, багаторівневий, поступовий процес в різних сферах — політичній, економічній, соціальній, культурній. Але саме психологічний фактор — свідомий європейський вибір громадян, підтримка руху країни до ЄС, утвердження в українському суспільстві європейської ідентичності — є найважливішою складовою повернення Києва до європейської спільноти. Мета цієї статті — окреслити динаміку ставлення громадян України до ЄС, дослідити специфіку процесів європейської самоідентифікації населення України за останні роки.
З набуттям незалежності України поступово визначився головний вектор її розвитку — інтеграція до європейського співтовариства. Євроінтеграційна ідея є свідомим і природним стратегічним вибором українського суспільства, підтвердженим багатьма випробуваннями. Дороговказом внутрішніх реформ стала Угода про асоціацію з ЄС, яка набула чинності у 2017 р. Україна рухається на шляху до ЄС. Очевидно, не так швидко як би хотілося. З одного боку, існує чимало внутрішніх проблем, шо уповільнюють проєвропейські реформи. Небезпечним є й вплив російського фактору. З іншого боку, і ЄС нині перебуває на етапі складних трансформацій, у пошуках нової моделі розвитку.
В статті використовуються результати соціологічних опитувань Центру Разумкова протягом останніх років, починаючи з 2002р. Останнє за часом дослідження проведено соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва з 15 по 19 грудня 2017р. в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей. Опитано 2004 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Специфіка формування геополітичних орієнтацій громадян України значною мірою обумовлена тим, що країна опинилася в епіцентрі двох інтеграційних хвиль — європейської і євразійської, кардинально різних за цілями, умовами і природою.
На позиції громадян позначалися як інерція радянської спадщини, складні соціально-політичні процеси всередині країни, так і потужні зовнішні впливи. За таких умов в українському суспільстві поступово формувалося і зміцнювалося ядро прихильників євроінтеграційного курсу.
Варто зазначити, що починаючи з 2002р. (початок проведення соціологічних досліджень Центру Разумкова з цієї тематики) кількість прихильників євроінтеграції постійно переважала над її противниками. Російська агресія проти України, що розпочалась у лютому 2014р. кардинально вплинула на картину суспільних настроїв.
По-перше, докорінно змінилося ставлення громадян України до РФ. Зокрема, більшість респондентів наголошують на необхідності згортання, або зменшення контактів з Росією[1].
По-друге, на ставлення громадян України до різних векторів інтеграції — європейської чи євразійської, вплинули Революція гідности у грудні 2013 — січні 2014 рр., яка відстояла і утвердила європейський курс розвитку України, а також російська агресія, яка фактично зняла з порядку денного євразійський вектор інтеграції для України. Євразійська інтеграція тепер асоціюється громадянами, насамперед, з країною-агресором.
Якщо протягом довоєнних років (2011–2013рр.) частка прихильників євразійської інтеграції складала близько третини респондентів, то в наступні роки частка симпатиків Євразійського економічного союзу (колишнього Митного союзу країн СНД) впала — у 2015р. до 15,9%, а в 2017 ще знизилася до 7,8%. Відповідно зросла частка прихильників євроінтеграційного шляху.
По-трете, з 2014 р. спостерігається тенденція зростання європейських симпатій в суспільстві. В грудні 2017 р. вже майже 60% українських громадян підтримували вступ України до ЄС.
Однак, говорячи про нинішній рівень і характер проєвропейських симпатій українського суспільства слід відмітити якісно новий характер мотивації — громадяни, з одного боку, вже більш реально усвідомлюють складнощі і тривалість євроінтеграції, а з іншого усвідомлюють природність для України саме європейського шляху, й у т.ч. як засобу збереження національної державності у протистоянні агресивному російському впливу.
Серед українських громадян домінує загалом позитивне ставлення до ЄС. За результатами дослідження у грудні 2017 р. на думку респондентів привабливий образ Євросоюзу складається з ряду здобутків і переваг, серед яких респонденти, досить прагматично відзначають наступні. Насамперед йдеться про високий рівень соціального захисту (46,4%). До важливих переваг ЄС українці відносять верховенство права (27,8%), розвинену демократію (21,7%).
Також в ієрархії позитивних аспектів ЄС відзначається низький рівень корупції (22,4%), якість охорони здоров’я (22,2%), наявність фінансових ресурсів (17,1%) і науково-технічний розвиток (14,6%).
Здобутки, які принесе євроінтеграція, громадяни бачать, насамперед, у соціальній площині — це підвищення якості життя і ріст доходів (45,8%), зниження безробіття і створення нових робочих місць (31,5%), отримання сучасних технологій, модернізація підприємств (29%).
Такі сподівання є цілком зрозумілими з огляду на вищенаведені оцінки саме соціальних переваг ЄС. Водночас, респонденти вважають, що позитивними наслідками євроінтеграції також будуть посилення боротьби з корупцією (24,3%), зміцнення верховенства права (16,9%) тощо.
Отже, програє чи виграє Україна від вступу до ЄС? Більшість (54,9%) респондентів вважають, що країна виграє від приєднання до Євросоюзу. Водночас близько чверті (22,5%) громадян налаштовані песимістично, прогнозуючи програш. Слід зазначити, що порівняно з попереднім дослідженням (квітень 2013р.) частка оптимістично налаштованих громадян помітно зросла (майже на 10%).
Схожа позитивна динаміка спостерігається й у оцінках особистого виграшу чи програшу від приєднання до ЄС. В грудні 2017р. порівняно з квітнем 2013р. зросла частка оптимістично налаштованих респондентів (з 41,2% до 48,2%). Відповідно скоротилася група переконаних у персональному програші (з 25,6% до 20,3%).
Процес самоідентифікації громадян України як європейців, причетних до культури і історії європейського співтовариства є складним і тривалим з кількох причин.
По-перше, це тривала історична відірваність від європейського співтовариства, ізольованість від політичного та культурного життя Європи.
По-друге, це вплив радянської спадщини, носіями якої є люди старших вікових груп.
По-третє, це потужна антиєвропейська інформаційна експансія з боку РФ, яка ретранслює ідеологію «русского мира».
Отже, частка громадян, які тою чи іншою мірою відчувають себе європейцями, відчувають свою належність до культури і історії європейського співтовариства у 2017р. порівняно з 2009р. зросла з 31,4% до 40,3%. Водночас, частка респондентів, які не ототожнюють себе з Європою зменшилася з 63,4% до 50,4%. Наведена динаміка виглядатиме досить оптимістично на фоні часового масштабу формування загальноєвропейської ідентичності в рамках ЄС.
Починаючи з 2002р. (початок проведення соціологічних досліджень Центру Разумкова з цієї тематики) кількість прихильників євроінтеграції постійно переважала над її противниками (див. Діаграму 1).
Такі оцінки не є ознакою розчарування у євроінтеграції, а приводом для активізації зусиль щодо внутрішніх трансформацій, які наближатимуть країну до європейських соціально-економічних і політичних стандартів.
Досить показовою ілюстрацією рівня проєвропейських настроїв в українському суспільстві є потенційна готовність громадян голосувати на гіпотетичному референдумі за вступ України до ЄС. Отже, за результатами опитування, проведеного у грудні 2017 р., якби найближчим часом відбувся референдум стосовно вступу України до ЄС у ньому взяли б участь 73,5% громадян країни. З них 76,5% проголосували б за вступ, 19% — проти, а решта не визначилася.
Зрозуміло, що вступ України до ЄС — це питання перспективи, яке залежить від багатьох факторів. Зокрема, як від ефективності внутрішніх реформ, так і від трансформаційних процесів всередині ЄС. Отже, у найближчій перспективі Україну на євроінтеграційному шляху очікує повсякденна, кропітка робота з імплементації Угоди про асоціацію, що рухає країну на шляху до ЄС. Однак, і що найважливіше, сьогодні є підстави стверджувати, що Україна пройшла етап вибору між європейським і євразійським векторами розвитку держави.
Автори: Юрій Якименко, Михайло Пашков
(Стаття опублікована в жовтні 2018 р. на сайті TEPSA (Трансєвропейська асоціація політичних досліджень) — http://www.tepsa.eu/23326-2/)
Немає коментарів:
Дописати коментар