28 липня – День Хрещення Київської Русі – України

 День Хрещення Київської Русі – України – державна пам'ятна дата в Україні на честь Хрещення Русі, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира.

     Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі – 28 липня – став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 р. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення, найбільш ймовірно, відбулося 14 серпня (за новим стилем).  

     Державне свято встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 р. № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі-України». В Указі сказано:

      «Ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, громадськості постановляю установити в Україні День хрещення Київської Русі-України, який відзначати щорічно 28 липня, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Русі».         

     Історики називають кілька причин, які спонукали князя Володимира Великого хрестити Русь.

     Це були конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко.

     «Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної; можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимира на цю вищість європейської культури. Руський князь бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне – християнство, зміна старої віри на нову, охрещення».

     В українській історії Володимира вважають одним із засновників і покровителів української державності, а день хрещення Русі символізує спадкоємність тисячолітньої історії нашої держави, соборність усіх українців і всіх українських земель навколо духовної столиці – Києва. 

    Народився майбутній князь 954 р. в Києві. Період його князювання в Києві тривалий – 35 років – від 980 р. до 1015 р. Про життя Володимира відомо насправді не надто багато. Все, що ми знаємо – це свідчення літописів, найважливіший з яких «Повість временних літ». Володимир був позашлюбним сином київського князя Святослава Ігоревича та Малуші – ключниці матері Святослава княгині Ольги. Відомо, що князь був багато разів одружений, згідно з «Повістю временних літ» мав 12 синів і 9 доньок. Київський престол він здобув у результаті боротьби зі старшим братом Ярополком, якого, за наказом Володимира, вбили два варяги, що були у нього на службі.

     У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави. Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений». 

     Але серед усіх реформ Руської держави, здійснених Володимиром, звісно, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, проте з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі – крок абсолютно раціональний, адже Візантія на той час була наймогутнішою і найбагатшою державою континенту, центром цивілізації. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 р., в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.

     Згідно з «Повістю минулих літ», 988 р. Київський князь Володимир Святославич під час Хрещення народу промовив таку молитву: Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, Господи, узнати Тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. А мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на Тебе і на твою силу, одолів я підступи його! 

     Після зміни державної релігії Володимир запровадив церковно-адміністративну реформу, яка функціонувала у Візантійській імперії. Між 996 і 998 роками була утворена Київська митрополія, яка у диптиху (переліку православних церков) Константинопольського патріархату була найбільшою серед підвладних йому церков. Крім того, в очах Візантії прийняття Руссю християнства остаточно закріпило легітимність влади київських князів.

     Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східно-слов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура. Отже, християнізація Київської Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав.

    Отже Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи власну.

     Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей. 

     І дійсно-таки, як стверджують історики, християнство справило потужний вплив і на становлення Давньоруської держави. Саме церква як надрегіональний інститут підтримувала населення різних земель Русі, виховувала усвідомлення спільної релігійної приналежності та політичного підданства, а отже, під час роздрібненості руських князівств виступала головним фактором консолідації. До того ж, церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів із новими моделями управління, стала головним поширювачем писемної культури. За літопиcoм початок шкільній (книжній) освіті покладено Володимиром, який одразу після охрещення киян «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». У Києві й інших містах почали влаштовувати школи і книгописні майстерні. Християнізація вплинула на розвиток будівництва, архітектури, малярства. Почалося будівництво православних храмів. Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, розвитку мистецтва (особливо іконографії). Більшістю кам’яних споруд, збудованих у Х–ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.

     З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв’язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами, передусім з Візантією, що позитивно позначилося на торгових і культурних відносинах.

     Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Якщо хрещення киян відбулося більш-менш без насильства, то в інших удільних князівствах, як згадує літопис, княжі воєводи хрестили мечем і вогнем.

     Саме тут, у момент першого хрещення нашого народу князем Володимиром, народилася східнослов'янська православна цивілізація. І саме Київ став містом-основоположником історичної, культурної, моральної й духовної епохи в житті всіх слов'янських народів, центром християнства, центром духовного збагачення.

     За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві.

     Проте християнство на українських землях появилося задовго до Володимирового хрещення. Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного; його ж перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів. Більш чіткі історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архієреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.  

     Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.

     Проте християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Русі з Константинополем, укладений при князю Ігорю в 941 р.

     І вже нове піднесення християнства на Русі розпочалося при святій княгині Ользі, яка визнана також рівноапостольною.

     Для українців це свято символізує спадкоємність тисячолітньої історії України, нації і держави. Це – символ неподільності Українського народу і його єдності навколо ідеї сильної держави і віри. Це символ соборності всіх українців і наших земель навколо рідної політичної й духовної столиці – Києва, єдності нашого державного і духовного начал.

джерело